Біблійні казки: Казки та легенди про святих

Ось вони! Молода жiнка i бiлобородий старець пiдходять поволi, втомленi довгою дорогою.

А коли ввiйшли в вертеп, Пречиста Дiва поклала Дитятко в яслах на пiр’янiй постiльцi.

І в цю мить засяяла над вертепом велика косата зоря, а свiтлячки засвiтили своi лiхтарики, польовi коники настроiли своi iнструменти, а павучки поспускали зi стелi вниз тонесенькi срiбнi ниточки, що переливалися кольорами веселки. Мишки з куточкiв виставляли раз у раз своi мордочки, а вiл i осел стояли мовчки, киваючи тiльки повагом головами над Малим у яслах.

І було тихо, неначе свiт увесь передумував якусь велику думу.

Раптом серед тiеi тишi почувся знадвору пронизливий, хрипливий крик-зойк.

– Що воно таке? – питали стривоженi воловi очка. – Хто це смiе непокоiти в пiзню нiч Боже Дитятко?

За часок прилетiв голуб з розвiдки.

– Новина в вiллi римського сотника. Бiла пава втратила голос. Лiкарi кажуть, що вже нiколи не буде спiвати нi вона, нi ii рiд.

– А так хизувалася своiм спiвом i своею красою, – промовила волове очко-мати, i глянула на Дитятко в яслах.

Але Воно лежало тихенько, тiльки ручкою перебирало м’яке пiр’ячко своеi постiльки.

Коза Гаiза

Була вся бiла з чорними вушками – тому i звали ii пастирi Чорновушкою, хоч правдиве ii ймення було Гаiза.

Лежала на Вифлеемському полi в стадi кiз i овець, але не спала. Цiеi ночi нiяк не брався ii сон. Бо ж i чудна якась була це нiч! Небо без зiр, без мiсяця, а ясно, мов удень. Тiльки якась велика зоря з довгою косою свiтить на сходi.

Такоi зорi Гаiза нiколи ще не бачила, нi найстаршi кози про неi не розказували.

Та ось пастирi, що спали при погаслому вогнищi, зiрвалися на рiвнi ноги. Гаiза нашорошила вуха. Згори сходили якiсь яснi крилатi постатi i повели пастирiв iз собою. Гаiза не могла вийти з дива. Пастирi навiть не оглянулися на отару, а пiшли кудись за провiдниками. Що воно все те значить?

Вона хвилинку переждала, а потiм i собi подалася за пастирями.

Дорогу показувала ясна зоря, що саме в ту сторону посувалася. Тихо було довкола, але якась чудна видавалась ця тиша. Помiж сухими травами сунуло гаддя, мурашки копошилися в своiх кiпчиках, птахи трiпоталися в гнiздах, вода в потоцi якось нечутно переливалася, пальми кивали гiллям, навiть степовий вовк пересунувся нишком попри стадо кiз i овець, а сторожкi собаки не забрехали.

Косата зоря спинилася над вертепом, що стояв при дорозi до Вифлеему.