Біблійні казки: Казки та легенди про святих

Ночами крилися подорожнi в скелястих печерах, а тодi павуки розпинали перед входом густу сiтку, а пустельнi звiрi – леви i тигри берегли спочинок втомлених цiлоденним ходом. Навiть погана гiена держала варту над втiкачами, вгамовуючи на той час свое жалiсливе виття, щоб не турбувати Дитятка.

Інодi по дорозi стрiчали вони довгi каравани людей на верблюдах, але цi байдуже проiздили повз них.

Довго-довго мандрувала Свята Родина, поки пiдiйшла до меж Єгипту. Пречиста Марiя хотiла задля Дитятка вже десь помiж людьми в безпечному захистi хоч часок спочити.

Аж ось побачили вони вдалечинi велику оазу. Росли там стрункi пальми над чистим потiчком, а просторi шатра i загорожа для свiйських тварин указували на добробут мешканцiв.

– Тут треба нам проситись на нiчлiг, – сказала Марiя. – Може, не вiдмовлять нам гостини.

А в тiй оазi, у найбiльшому шатрi, жила розбiйницька мати з невiсткою i маленьким онуком. Коли нашi подорожнi увiйшли в загорожу i стали прохати захисту, стара розбiйницька мати сказала:

– Не можу вас прийняти.

На те Марiя:

– Однаково нам у дорозi вiд розбишак погибати, то вже краще хоч одну нiч спокiйно прожити пiд покрiвлею. Ми вам мiсця не залежимо, страви не переiмо. Згляньтеся на оце Маля.

Зиркнула розбiйницька мати на Ісусика, а Вiн до неi ручки простягае, всмiхаеться. Жаль стало старiй Дитини, i молода невiстка за них заступилася:

– Пустiть iх, мамо!

– То заходьте вже всi трое, а осла поставте в загородi.

Увiйшла Марiя до шатра i передусiм попросила теплоi води, щоб Ісусика скупати. Подала iй розбiйницька жiнка води у широкiй посудинi i дивиться, як малий Ісусик радiсно хлюпаеться. А тiло в Нього здорове, мiцне, рожеве.

І з заздрощiв скипiло серце молодоi розбiйницi, бо ii синок Дизма ввесь був укритий струпами. І думае вона собi:

– Поганий мiй Дизма, хай i Дитя оцiеi зайшлоi набереться вiд нього струпiв.

І саджае свого синка у купiль разом з Ісусиком. А Ісусик усмiхаеться до товариша, обiймае його рученятами й обливае жартiвливо водою.

І глянь! – струпи починають опадати з Дизми, i тiльце його стае таке чисте й гладеньке, як у здоровоi дитини.

Із дива не може вийти розбiйницька жiнка. Позирае на Марiю, мов на чудотворця, i дякуе зi сльозами в очах. А стара мати щедру вечерю готовить для подорожнiх.

Надвечiр повернувся розбiйник зi своею ватагою.