Казки про богатирів та лицарів

Цар швидко обгриз м’ясо i кiсткою вдарив легiня по головi так, що той одразу впав.

Мати дома журиться i плаче.

Пiшов i молодший брат визволяти вiд царя сестру. Пiшов i теж походив зле.

Мати собi дома не знаходить мiсця. Але якось товкла чорний перець, чи як тодi казали – попер, i одна горошина упала на землю. Коли мати мела хату, побачила те зерня i подумала: «Я його не вимету, я його з’iм».

І з’iла. І стала тяжка.

Скоро народився в неi хлопчик. Коли мав три днi, то вже був такий, якби йшов третiм роком.

Раз питае матiр:

– Мамко, чи були у мене брати й сестри?

Мати таiться:

– Та… не знаю…

Поприк не раз повертався до цiеi розмови, i якось мати сказала, що в нього були два брати й сестра.

– Ну, йду я iх шукати! – заявив малий.

Узяв палицю в руки й пустився в дорогу. Заходить у двiр поганого царя.

– Добрий вечiр!

– Добрий вечiр. Будемо гоститися?

– Будемо.

Поганий цар наказав жiнцi, щоб зразу зварила з вола чотири стегна. Вона зварила i поклала перед ним на стiл.

Почали змагатися. Укусили по одному разу, по другому, по третьому… Цар так заспiшив, що почав давитися, а тим часом Поприк свое стегно доiв i кiсткою вдарив царя так, що голова в того розкололася. Узяв сестру й вернувся додому.

А брат поганого царя – i сам поганин – почув, що якийсь витязь убив його родича. Одразу дав наказ, щоб той витязь явився до нього. Поприк прийшов, i цар йому каже:

– На мене йде вiйною песиголовий цар. Якщо переможеш того песиголовця, то подарую тобi життя, ще й будеш царем.

Бо я вже старий i не маю сили анi воювати, анi царювати.

Поприк побив усiх песиголовцiв олов’яною палицею. Та один вiдпросився:

– Поприку, не вбивай мене, я тобi лихого не зроблю…

Поприк вiдпустив. Повернувся Іванко з вiйни з великою славою. Його одружили на царськiй доньцi й покоронували на царя.

А песиголовець красно одягнувся i пофарбувався, щоб був, як iншi люди, i прийшов до молодого царя. Дома була лише його жiнка. Песиголовець взявся ii пiдмовляти:

– Якби ти розпитала свого чоловiка, в чому його сила, ми б з тобою зажили не так – ми мали би державу на пiвсвiту!

Молода цариця була легковажною i сховала в царському палацi песиголовця, щоб чоловiк нiчого не знав.

Коли Поприк вернувся додому, почала коло нього бiгати, прислужувати:

– Я тобi зроблю купiль… Я тобi – це, я тобi – те… Але скажи, в чому твоя сила?

– Моя сила – ось у цих двох пальцях. Якби iх зв’язати – пропала би сила.