Казки про богатирів та лицарів

Цариця пригорнулася i почала в’язати йому пальцi, але вiн порвав. Зв’язала утрое – так само порвав. Зв’язала учетверо – не може порвати. Тодi вискочив песиголовець:

– Ну, якою смертю хочеш помирати?

– Заколи мене i прив’яжи до осла – хай несе, куди хоче.

Песиголовець так i зробив. Несе осел убитого, зустрiчае зайця:

– Стiй, яцьку!

Заець став.

– Бiжи швиденько й принеси живлющоi води.

Заець побiг i принiс невдовзi цiлющоi води. Осел узяв воду i намочив Поприковi рану, потiм полив пiд нiс – i Поприк ожив.

Але не мае сили.

Ідуть далi. Бачать – лежить рушниця. Поприк сяк-так пiдняв ту рушницю – коли бiжить пес. Вiн прицiлився, а пес йому каже:

– Не стрiляй у мене, я буду ще тобi у пригодi.

– Ну, розкуси мотузок на моiх пальцях.

Пес розкусив, i Поприк знову дiстав силу. Повернувся у царський палац. Песиголовця одразу застрiлив, а жiнцi поставив пiд одне око вiдро, щоб плакала за ним, першим чоловiком, а пiд друге – цебер, аби лила сльози за песиголовцем.

Коли уранцi подивився, у вiдрi слiз зiбралося мало, а цебер був повний. Значить, плакала за песиголовцем.

Поприк узяв рушницю, застрiлив ii.

А сам узяв собi бiдну дiвчину. Лише сестру видав за багатого графа.

І всi вони дуже красно жили, доки не порвалися iм жили, а нашi не подужали.

Про хлопця, який звiльнив свою матiр з полону Поганина

Жив один Бiлий цар. Вiн мав таку прекрасну доньку, що над неi не було на свiтi. Немало царевичiв сватали ii, але батько не хотiв вiддати.

Сватався до дiвчини i змiй-Поганин, та й за нього ii не дали. Поганин дуже розсердився i пригрозив:

– Тепер вона не смiе на сиру землю ступити, i сонце на неi не смiе засвiтити, бо iнакше прилечу й понесу ii.

Але знайшовся один принц, котрий посватав доньку Бiлого царя. Вiн правив невеличкою сусiдньою краiною. Не сам прийшов до царя, а написав йому листа: «Чи можу я приiхати сватати вашу доньку? Я чув, що багато вже сватало ii, але ви не хотiли нi за одного вiддати.

То наперед у письмi питаю, чи дасте за мене».

Цар вiдповiв: «Можеш прийти». І молодий принц дуже зрадiв. Вiн був сиротою, нiкого з родичiв не мав i, коли збирався у дорогу, передав державу своему мiнiстровi.

З’явився у палац i каже:

– Ну, я тут! Прошу вашу доньку за жону!:

– Слухай, сину, – говорить Бiлий цар, – я не тому тебе позвав, що хочу за тебе вiддати свою доньку, а тому, аби тобi пояснити: мою доньку сватав i цар Поганин, але я не дав.