Казки про богатирів та лицарів

– Ну, коли так хочеш видiти свою мамку, то йди пiд ту лiщину, з якоi цей прутик, i там глибоко в землi знайдеш iржавий ключ. З ключем пiди в крамницю, що поросла бур’яном, бо мае триста рокiв. Вiдкрий дверi до тоi крамницi й там побачиш поламанi сiдла, пiдкови, кусочки шаблi та рушницю. Положи все те у мiх i принеси сюди. Крамницю замкни, а ключа знову закопай пiд лiщиною.

Хлопчик знайшов iржавий ключ, вiдiмкнув дверi до крамницi i знайшов там поламанi сiдла, пiдкови, кусочки шаблi та рушницю. Склав усе то в мiх i принiс до коня…

Кiнь на те подув, i тут же постали дiамантове сiдло, золотi пiдкови, срiбнi шабля й рушниця.

– Ну, прибий менi пiдкови, – сказав кiнь.

І хлопець прибив.

– Осiдлай мене.

Хлопець осiдлав. Рушницю й шаблю взяв на себе.

– Приготуй нам на цiлий мiсяць iжу.

Хлопець усе приготував, тодi кiнь питае:

– Як хочеш iхати: як вихор чи як гадка?

– Так, щоб було добре i менi, й тобi.

Пiднявся кiнь пiд хмари i летять, летять, летять.

Мiсяць летiли без зупинки, доки не побачили величезну гору.

А на тiй горi було таке широке поле, що не мало краю.

– Злiзай, – сказав кiнь, як спустився вниз.

Хлопець став на землю, i вiн наказав:

– Викопай для мене таку глибоку яму, аби мене з неi не видно було.

Хлопець викопав. Кiнь скочив у яму й наказуе далi:

– А тепер мене загреби так, аби не було слiдно нiякого горба. А прутика з лiщини встроми менi над головою. Сам пiдеш цим полем. Там зустрiнеш одного за одним двох величезних чоловiкiв. Та не налякайся, вони тобi нiчого злого не зроблять.

Вони тобi порадять, як дiйти до мамки. Будеш розумний – не загинеш, будеш дурний – пропадеш… А коли повернешся знову на це мiсце, то дивися добре: якщо прутик всохне – не викопуй мене, бо я буду мертвий, якщо прутик лишиться зелений – викопай мене, я буду ще живий.

Хлопець загрiб коня i йде полем. Здалеку помiтив великий вогонь – якби хто хату запалив. А коло вогню сидiв чоловiчисько, який ногами обняв ватру. На вогнi кипiв грубезний котел, повний баранячого м’яса.

Чоловiк великий, як полонина. Хлопець трохи налякався, але поклонився:

– Добрий вечiр, старче.

– Добрий вечiр, – зрадiв чоловiчисько. – Сякоi душi я ще тут не бачив, вiдколи народився. Як ти сюди потрапив? Куди йдеш?

– Я йду шукати свою матiр. Може, ви щось знаете за неi?

– Та чия твоя мати?

– Донька Бiлого царя. З-за Червоного моря.

– Знаю… Твою матiр вкрав мiй найменший брат – Поганин. Та ти ii не визволиш. Краще повернися.