Казки про богатирів та лицарів

Тут, на полонинах, страшнi звiрi i птахи живуть – можуть тебе з’iсти… Видиш, який я чоловiчище, а мiй молодший брат ще бiльший – i то Поганин нас обох поборов i вигнав. Що ти йому вчиниш? Вiн мае, щоб ти знав, двадцять чотири голови!

– Нi, я не вертаюся, – вiдказуе хлопець. – Я хочу побачити свою рiдну мамку, хоча б тоi хвилини загинув! Аби лише побачив ii.

– Ну, коли так хочеш видiти ii, то увидиш, але не визволиш з полону.

Чоловiк махнув ногою й визув чобота:

– Сiдай на цей чобiт – вiн понесе тебе до мого молодшого брата.

Хлопець сiв на чобота i прилетiв на iнше поле, ще бiльше. Бачить вiн такий вогонь, якби зразу двi хати палали. А коло вогню ще бiльший чоловiк ногами обняв ватру i в грубезному котлi варить собi м’ясо. Хлопець поклонився:

– Добрий вечiр…

– Добрий вечiр, – зрадiв чоловiчисько. – Сякоi душi я ще тут не бачив, вiдколи народився. Як ти сюди потрапив?

– Вiд вашого старшого брата.

– А куди йдеш?

– Шукаю свою мамку.

– Та чия твоя мамка?

– Донька Бiлого царя.

– Знаю, знаю… Твою матiр викрав наш наймолодший брат. Вiн нас обох iз братом поборов i прогнав вiд себе геть… Що ти йому вчиниш? Вiн, неборе, мае двадцять чотири голови! Вернися додому, бо знищить тебе.

– Не вертаюся. Я хочу увидiти свою дорогу мамку, аж би й нараз загинув. Аби лише я побачив ii…

– Ну, коли так хочеш ii увидiти, це можемо зробити. – Здоровань махнув ногою i визув чоботисько. – Сiдай на цього чобота i вiн понесе тебе, куди загадаеш.

Хлопець сiв на чобiт i подумав, щоб нiс його до матерi. Чобiт миттю, якби клiпнув оком, прилетiв з ним на Скляну гору, де жив Поганин. А жив той шаркань у прекрасному будинку iз самого золота, на двадцять чотири поверхи. Скiльки голiв у Поганина, стiльки було поверхiв у його палацi.

Коли хлопець зайшов до кiмнати, мати його побачила i зомлiла. Хлопець покропив ii студеною водою:

– Не бiйся, бiлоглава (ще не називав ii своею матiр’ю), я чиста душа.

Мати прийшла до тями i каже:

– Я не тому злякалася, що ти якась нечиста душа, а з несподiванки – як ти сюди потрапив?

– А ти?

– Я йшла не сягаючи нi неба, нi землi.

– Ну, i я так само…

– Але ж Поганин, який мене сюди принiс, хвалився, що нема того на свiтi, хто би на цю гору дiстався.

– Багато би казати, а нiчого слухати, – вiдповiв iй хлопець. – Розповiдай, що ти за одна i що з тобою сталося.

– Я донька Бiлого царя, з-за Червоного моря.