Казки про богатирів та лицарів

Схопився, оглянувся: двi дiвчини сплять, а одна сидить, вартуе. Та вiн на неi не зважав – узяв шаблю i рушницю та й вiдчинив дверi в сусiдню кiмнату. Не встиг iх зачинити, як на нього налетiв дикун. Почали рубатися. Цiлу годину билися, аж будинок трясся.

Попiвночi дикун заревiв:

– Ой, коби менi тут дуб, аби я з’iв iз нього корiнь, то ти би пропав!

– Ой, коби моя мила не спала, – крикнув на те принц, – аби подала менi погар вина й кусок калача, то ти би пропав!

Але запiяв пiвень, i дикун сховався.

Рано-вранцi о шостiй годинi сестри встали з лiжка. Одна готуе iсти, друга побiгла за водою, третя накривае вже на стiл. А коли минуло п’ятнадцять хвилин, вони знову скочили на лiжко. Хлопця не будили, бо був дуже змучений i солодко спав.

Спав до восьмоi години. Потiм устав, помився, поснiдав i сiв бiля дiвчат. Вони гусляють, вiн спiвае.

На полудне сестри пiдвелися, швидко пообiдали i – знову на лiжко…

Настав вечiр. Дiвчата повечеряли й кличуть принца до себе, аби спiвав далi.

Але вiн лiг спати, бо iх сумна музика навiвала сон.

Цiеi ночi вартувала середня сестра, а двi iншi спали.

Раз хлопець чуе увi снi:

– Вставай, бери шаблю i рушницю i бiжи до другоi кiмнати, бо позбавишся життя.

Схопився вiн i бачить: одинадцята година. Взяв шаблю, рушницю – i до сусiдньоi кiмнати. Лише вiдчинив дверi, як дикун – на нього. Одною рукою принц закривае дверi, а другою – обороняеться. Билися двi години. В годину по пiвночi дикун заревiв:

– Ой, якби менi тут дуб, аби я з’iв iз нього корiнь, то ти би пропав!

А хлопець гукнув:

– Ой, якби моя мила не спала, аби менi подала погар вина й кусок калача – ти би сам пропав!

На те запiяв пiвень, i дикун сховався.

Хлопець вернувся на свое лiжко i заснув. Так уже двi ночi перебув.

Уранцi сестри повставали, приготували iсти, пити. Поснiдали – i знову на лiжко. Але не гусляють, бо принц дуже зморений i солодко спить.

Старша каже:

– Любi моi сестри, що я чула передминулоi ночi! Принц уночi встав i пiшов до другоi кiмнати, а там почалася страшна боротьба.

Довгий час не було чути нiчого, крiм брязкоту, потiм почувся крик: «Ой, якби менi тут дуб, аби я з’iв iз нього корiнь, то ти би пропав!» А принц вiдповiв: «Ой, якби моя мила не спала, аби менi подала погар вина й кусок калача, то ти би пропав!» Я хотiла йому понести погар вина й кусок калача, та не посмiла зiйти з лiжка.

– І я це чула, – каже середуща. – Я теж побоялася пiдвестися з лiжка.