Казки про богатирів та лицарів

Цар дуже зрадiв:

– Проси, що лиш хочеш, все дам у нагороду!

– Хочу вашу наймолодшу доньку взяти собi за жiнку.

І цар пообiцяв. Де би не вiддав доньку за такого витязя!?

Покликав цар молодшу дочку:.

– Но, доню моя дорога, лагодься на свое весiлля.

– Та за кого, няню, мене вiддаете?

– За чоловiка, котрий нам урятував життя i зберiг скарбницю. Вiн повбивав двадцять чотири розбiйники.

– Добре, я за такого пiду дуже радо.

У царському палацi готуеться велика гостина. Молода весела. Але коли побачила свого нареченого, начальника сторожi, впала на землю й заплакала.

– За сього я не хочу!..

Потiм схопилася i втiкла, лишила нареченого. Цар – за нею:

– Доню, та що сталося? Ти ж була весела, чому тепер плачеш?

Дiвчина розповiла.

Тодi цар негайно послав гiнцiв у лiс.

– Як побачите трьох хлопцiв, кличте iх на весiлля!

Гостi й не розходяться. А командировi сторожi така слава, що на дванадцяти подушках його посадили й довкола нього гостяться, спiвають…

Гiнцi швидко знайшли трьох братiв i кличуть на весiлля.

– За кого ж вiддаеться молодша царiвна?

– За того, хто вбив уночi двадцять чотири розбiйники.

Хлопцi посiдали на коней i не стали доти, доки не прискакали до палацу.

Коли вони ступили на першу його сходинку, з-пiд командира висунулася вже одна подушка. Стали на другу сходинку – вибилася друга… А коли ступили на дванадцяту, з-пiд нареченого упала остання подушка i вiн перевернувся разом зi стiльцем…

Царiвна, як побачила молодшого з братiв, то радiсно скрикнула:

– Се мiй молодий!

Командир сторожi сердито сказав:

– Неправда, що вiн повбивав розбiйникiв!

– Доведи, що неправда!

Той нараз показуе вiдрiзанi носи.

Тодi й хлопець вийняв своi докази. Люди перевiрили й одразу пiдтвердили, що вiн мае правду, бо у нього – кiнчики розбiйничих носiв.

– Але й сього ще мало! – вигукуе царiвна. – Най командир сторожi покаже мiй перстень.

А персня в того не було. Перстень мав царевич.

Цар наказав обманщика повiсити, а весiлля справив усiм трьом: молодша вийшла за молодшого з братiв, середуща – за середущого, а старша – за старшого.

І казцi кiнець.

Королевич Мирко

Раз у дуже далекому краi жив собi король. У нього були три сини, краснi хлопцi, як дуби. Лиш дивитися на них!

Тiшився король iз своiх синiв, але й журився, бо все думав, котрому iз них передасть корону.

Спершу хотiв проголосити наслiдником старшого, бо за законом так i мало бути.