Казки про богатирів та лицарів

– Як у вас сила, то у вас i посиплеться, а ми його не розiб’емо.

– Якщо ви його не розiб’ете, то щоб ви присягли менi, щоб були при менi по чотири чоловiки, i щоб знали змiну, – хоч по тижнях, хоч по мiсяцях, i усе робили б, що я накажу. Тепер пiдемо в моi намети, вип’емо, закусимо, а тодi пiдем цього стовпа розбивати.

Пiшли в намети. Бух Копитович i каже:

– Лебiдко, наметiв щоб добавила, бо маю гостей багато! Та iсти нам подавай!

Зараз Лебiдка усе i зробила: наметiв добавила, напитки, наiдки подала.

Поiли, подякували, полягали вiдпочивати. Вiдпочили.

– Ну, пiдемо, панове богатирi, до стовпа. Побачите, як я буду розбивати отой стовп i змiiв. Лебiдко, обмахни шовком менi правую руку!

Узяла Лебiдка, обмахнула добре, обв’язала. Тодi й пiшли до того стовпа. Прийшли. Бух Копитович i каже:

– Одходьте ж усi на сiм верст од того стовпа, а на восьмiй верстi зупиняйтесь: рiвне мiсце тут, i видно буде.

Одiйшли вони i стали на восьмiй верстi. І гукнув вiн:

– Котрий не видержить стоячи, то припади до сироi землi; хоч земля i буде трястися, держись за землю, не бiйся.

Вони i слухають, а Бух Копитович ходить кругом того стовпа, задер голову вгору. А тодi як бухне у стовп, так той стовп i розсипався на дрiбен мак, i земля на сiмдесят верст задрижала. І провалилась безодня на сiм верст навкруги, i зробилось озеро, i вода пополам iз кров’ю стала; i хто ii нап’еться, той пропаде. Бух Копитович пiшов поверх води i вийшов на сухе. Прийшов до богатирiв.

– Що, чули?

– Як не чули, коли ми од землi на два-три аршини одскакували, а потiм до сироi землi припадали.

І спитав один богатир, чого вода там нечиста.

– То, – каже Бух Копитович, – iз кров’ю вода, бо там були змii iз жонами, iз дiтьми. Прошу тепер знову до наметiв.

І давай пити, гуляти.

– Ну, панове богатирi, тепер од’iжджайте собi.

Вони роз’iхались, а чотири чоловiки зостались.

Вiдпочили.

– Тепер у дорогу, – каже Бух Копитович.

У Буха Копитовича коня нема, вiн пiхотою, а богатирi на конях сидять.

Один попереду iде, два по боках, один позаду, а Бух Копитович посерединi йде. Довго-недовго, пройшли верст десять, аж iде каретою становий чи що i кричить:

– Звертай з дороги!

А Бух Копитович i каже богатирям:

– Хiба вiн за мене старший? Старшого за мене i в свiтi нема. Хiба я йому буду звертати та кланятися?

Добiгае той становий i прямо летить на них. Тут переднiй богатир i каже:

– Богатирi, вперед.

Вони всi й вискочили вперед.