Казки про богатирів та лицарів

У моеi жони буде дитина, скажiть – чи хлопець, чи дiвчина?

Вони сказали:

– Бог знае, ми не знаемо.

Цар поiхав далi. Заiхав вiн до мiста, а там iшов один солдат – роздягнений i п’яний. Як побачив царя, виструнчився, вiддав честь. Цар сказав:

– Що ти робиш – ходиш вулицею, як останнiй п’яниця! Або я тебе дам до в’язницi, або скажи менi, що запитаю: моя жiнка тяжка, що в неi буде – чи хлопець, чи дiвчина?

Солдат подумав i сказав:

– Буде в неi хлопець, але вiн вам буде немилий.

Цар покликав стражу i дав солдата ув’язнити.

Сказав так:

– Доти будеш сидiти, доки не побачу, що правду говориш!

Вернувся цар додому, а у жони – хлопчик.

Хлопець нараз почав ходити й говорити. Дали йому iм’я Єруслан Лазарович.

У три днi хлопець побачив, що дiти йдуть рядком, ведуться за руки. І почав казати:

– Татку, чого дiти так iдуть?

– То вони вийшли зi школи, – пояснюе цар.

– І я би йшов у школу.

– Ти ще малий, а тим дiтям уже по сiм рокiв.

Хлопець пiшов до школи сам.

Іншi дiти пишуть i читають, а його учитель не змушуе робити нiчого, бо вiн ще не школяр.

Учитель вiдпустив дiтей на перерву. Вони почали бiгати, гратися, боротися. І Єруслановi закортiло. Почав бiгати за дiтьми: одного вiзьме за руку – руку виверне, другого за голову – голову вiдкрутить. Люди почали ходити до царя, що його син калiчить дiтей. Сказали:

– Або геть iз царства, або сина загуби!

Цар вирiшив, що лiпше сина загубити, як йому йти з царства. Позвав Єруслана в поле погуляти.

– Татку, я пiшки не пiду. Хочу знайти коня по своiй силi.

Пiшов у мiсто на торг. Тут були добрi конi, i вiн почав видивляти собi коня. На котрого покладе руку – переломить, котрого вiзьме за голову – вiдiрве. Перекалiчив багато людських коней на торговищi. Народ дивився i не смiв нiчого казати, боявся. Коли торг розiйшовся, пiдiйшла до нього одна баба й каже:

– Молодий витязю, що ви тут глядаете?

– Йди, стара чортiвко, бо як ударю у вухо, то буде тобi глухо.

І баба втекла. Але обiйшла його i на другiй вулицi знову говорить:

– Що глядаете, молодий витязю?

– Сказав я тобi, стара чортiвко, йди, бо як ударю у вухо, то буде тобi глухо!

А баба перебiгла на третю вулицю й вийшла йому назустрiч:

– Що ви глядаете, молодий витязю?

Тодi вiн каже:

– Я глядаю коня по своiй силi. А на торзi по моiй силi немае, я покалiчив усi конi.