Казки про богатирів та лицарів

Баба сказала:

– Ген у тiй горi колись був сильний витязь. Вiн помер, а кiнь зостався у конюшнi. Лише там дверi стальнi, й дуже великий камiнь припертий до дверей. Приходило вже немало витязiв за конем, та не могли вiдсунути камiнь. Якщо ти вiдсунеш, буде кiнь твiй.

І Єруслан пiшов до тiеi конюшнi. Камiнь великий, а в каменi – закована ручка залiзна. Вiн взявся за ручку i кинув камiнь далеко. Штовхнув дверi, вiдчинив конюшню, i кiнь заiржав. І зняв Єруслан сiдло, осiдлав коня, надiв кантар – вуздечку, взяв на себе шаблю, вивiв коня, сiв на нього, i кiнь почав летiти, як лiтак, угору.

Ударив коня мiж вуха й каже:

– Стiй, вовчий корме, трав’яний мiшечку! Кому iхати на тобi, як не менi?

І кiнь iз ним спустився додолу. Лазарович приiхав додому, до свого батька, й каже:

– Ну, тепер поiдемо гуляти по чистому полю, бо i в мене вже е кiнь.

Цар сiв на свого коня, i вони помчали до великоi води. Зiскочили з коней, i почав цар дивитися у воду. Питае його син:

– Що це ви там дивитеся, няню?

– Я дивлюся, що тут, у водi.

Ходи лиш i ти подивитися.

Єруслан пiдiйшов. Бачить, далеко у водi щось плавае, й питае:

– Що то, няню?

– Ото, сину, велика риба, – вiдповiв цар i нараз пригнувся – почав дивитися пiд берег. – Коби ти, сину, бачив, що е пiд самим берегом!

Єруслан ступив ближче, i берег пiд ним почав зариватися, бо хлопець важкий був, велику силу мав. Каже батько:

– Помалу, сину, на пальцях iди.

Єруслан наблизився до води, батько його штовхнув, i вiн упав у воду.

Хлопець був сильний i боровся з хвилями. А як бачив, що бiльше не може, одежу з себе скинув i поплив на другий бiк – там вода пiдмила велику вербу. Сiв собi пiд вербою – соромився йти далi, бо був зовсiм голий.

Кiнь чекав господаря, а як побачив, що його нема, повернувся й пiшов геть.

А бiля води була одна дорога. Чуе хлопець гомiн – iдуть люди, конi, вози. Ішов би подивитися, але соромиться, ганьбиться.

А то один король iшов iз вiйськом на вiйну.

Солдати, як побачили воду, захотiли пити. Сказали одному:

– Бери мiхи й принеси води.

Той iде по воду – й прямо на Єруслана. А вiн голий лежить. Солдат його питае:

– Чий ти?

– Я – голий малий.

– Звiдки ти?

– Я – голий малий.

Солдат зачерпнув води, принiс на дорогу i розповiдае:

– Я бачив пiд вербою сильного хлопця. Питав його – чий ти, звiдки ти? – а вiн каже одне: «Я – голий малий».

Про це почули офiцери i дали знати королю.