Казки про богатирів та лицарів

Так сiли кожен на свiй килим-самолiт i летять назад. Єруслан думае собi: «Вона не буде вiрити нi письму, нi бородi. Вiдрубаю я з ii килима бодай один рiжок».

Так i зробив. Приiхали. Старша витязька позначила собi, яка була година, хвилина i секунда. Вiн записав собi. Витязька пiшла спати, а Єруслан вернувся до свого короля. Уранцi встали, i Єруслан каже:

– Йдемо сватати. Н? оцю книжку, цю бороду й рiжок з килима-самольота, бо витязька не буде твоiм словам вiрити.

Прийшли в палац. Старша дiвка каже:

– Ну, молодий королю, першим дiлом скажи, як було…

– Багато говорити, а нiчого слухати, – вiдповiв король, як навчив його Єруслан.

Взяла книжку i бачить – усе так, як вона записала. Але не вiрить:

– Ти вчений i все зi своеi голови придумав.

Тодi король вийняв золоту бороду:

– Н? дiдову бороду.

Але вона каже:

– Це не дiдова, таких борiд досить.

– Не вiриш? Тодi ось рiжок з твого килима.

Витязька аж зблiдла:

– Ану, сестри, занесiть мiй килим-самолiт.

Занесли. Приклала той рiжок – вiн якраз пасуе.

Тодi витязька повiрила. І нараз встали всi трое i iдуть до короля. Вийшли в поле. Бачать – криниця в холодку. Каже дiвчина:

– Сiдаймо спочити – дамо коням сiна.

Сiли i поiли. Витязька прикинулась, що спить. І Єруслан каже королевi:

– Ну, повартуй, бо я ще не спав, вiдколи тебе сватаю.

Заснув твердим сном. А король повартував недовго – задрiмав i сам. Старша дiвка встала, взяла шаблю i вiдтяла Єруслану ноги. Витязь почув, що його заболiло, i нараз прокинувся:

– Ой, я добре походив!

Король пробудився.

– Ну, не плач, – заспокоюе його Єруслан. – Казав я тобi, щоб ти повартував.

Король мусив залишити витязя, бо не мiг його нi повести, нi понести. А Єруслан зостався на дорозi, i всi обходили його. Подумав собi:

– Потягнутися би в лiс, щоб люди мене не боялися.

Поклав ноги в кишенi й потягнувся до лiсу. Раз – бiжить на нього лев. Силач схопив лева i положив пiд себе.

– Вiдпусти мене, – заговорив лев, – бо бiжить за мною витязь Тимко Безрукий.

– Нi, не пущу, хай iде сюди!

Прибiг Тимко Безрукий, а Єруслан i його схопив i положив пiд себе. Той почав проситися:

– Пусти мене, Єруслане Лазаровичу, будемо братами до самоi смертi. Ти будеш старший, а я – молодший.

Єруслан iх вiдпустив – i Тимка, i лева. У Тимка були ноги, в Єруслана – руки. Могли одне одному трохи допомогти.

Єруслан каже:

– Тимку, сюди народ ходить по дрова.