Казки про богатирів та лицарів

Нарештi сказав:

– Я вмiю зробити так, що як рудоволосий сяде на свое лiжко, то зразу в порох розсиплеться!

Ось хлопець увiйшов до стайнi, до свого лошачка.

– Чому ти невеселий? – спитав лошачок.

– Як менi веселитися, коли бачу, що цiсарева обдурюе цiсаря – вона знаеться з лихим чоловiком.

– Це правда, легiню. Той чоловiк – лихий: хоче тебе згубити.

– Ов! Це е зле – а що маю робити?

– Не сiдай на свое лiжко.

– Дякую тобi, конику, за добру пораду.

Золотоволосий увiйшов до палацу. В кiмнатi кинув пояс на лiжко.

За одну мить iз нього стала купка попелу. Цiсарева i ii любас вдень i вночi шепталися, як загубити хлопця. А золотоволосий знову пiшов до лошачка i той попередив:

– Коли будеш iти до палацу, то набери на руку дров. Перед дверима крикни, аби отворили. Сам не отворяй…

– Дякую тобi, конику, за добру пораду.

Золотоволосий набрав на руку дров, пiдiйшов до палацу i гукнув:

– Егей! Отворiть!

Та нiхто не вiдчиняв. Хлопець трохи постояв, кинув на дверi дровами, а з них за одну мить стала купа попелу.

Цiсарева та ii любас уже й мiсця собi не знаходили. Рвали волосся на головi, та не могли придумати, як згубити хлопця.

А тим часом цiсар перемiг короля й вернувся додому.

Любас сказав цiсаревiй:

– Подряпай собi личко, вiдтак ляж у лiжко й стогни, як перед смертю. Коли зайде цiсар i спитае, що з тобою сталося, то скажи на хлопця, що вiн тебе побив.

Цiсарева упилася нiгтями у свое лице й подряпала його до кровi. Вiдтак лягла в лiжко й почала стогнати:

– Ой, побив мене лайдак, подряпав до кровi! Ой-йой, покличте цiсаря, бо я умираю…

Цiсар прибiг до покою.

– Що з тобою, жiночко?

Цiсарева скривилася й каже:

– Мене побив твiй приймак, той рудоволосий. Вiн – чистий розбiйник.

Цiсар дуже розгнiвався. Де ж видано, де чувано, аби якийсь шмаркач бив вельможну панi?!

– Завтра я його повiшу! – крикнув розлючений монарха.

Потiм покликав трьох катiв i наказав iм:

– До ранку зробiть шибеницю, бо завтра маю вiшати свого приймака.

На другий день шибениця була готова. Довкола поставали рядами жовнiри. Як вивели золотоволосого, то вiн попросив:

– Дозволь менi, ясновельможний цiсарю, попрощатися в моiм лошачком.

– Най буде, прощайся, – погодився цiсар. І дав розказ: – Ану, приведiть його лошачка.

Десять жовнiрiв кинулись до стайнi, та за одну мить усi десять задерли ногами. Пiшли сто жовнiрiв – i вони полетiли вiд лошачкових копит. Цiсар послав тисячу жовнiрiв – усi лягли трупом.