Казки про богатирів та лицарів

Приймак сказав цiсаревi:

– Тату, не посилайте до лошачка нiкого, бо переб’е вам усе вiйсько. Дозвольте, аби сам я пiшов i попрощався.

Цiсар дав розказ вiдпустити хлопця, най iде собi до лошачка.

А той сiв на коника i прискакав до шибеницi. Тодi з коня виголосив:

– Хочете повiсити мене – кажете, що я побив цiсареву? А я нiколи ii не бив, сама себе подряпала, бо мае любаса. Хотiла, щоб я вмер, бо про все я знаю. Але мене нiхто не повiсить, бо дивiться.

І золотоволосий злетiв на конику в повiтря.

Летiли день, другий, третiй… На четвертий день коник сказав хлопцевi:

– Пiд нами вже iнша держава.

Опустилися на землю.

– Я тебе покидаю, – мовив лошачок. – Як буду ще потрiбний, то свисни три рази, i я прилечу.

І вiдразу зник, нiби його й не було. А парубок пiшов собi далi, куди очi дивилися. У лiсi зробив сопiлку й прийшов до столицi. Ходить вулицями й грае. А у царя цiеi держави були три файнi доньки. Коли зачули надворi сопiлку, найстарша вийшла i спитала:

– Чому, легiню, ти так сумно граеш?

Вiн не вiдповiв.

Вийшла середуща царiвна й спитала:

– Чому так сумно граеш?

Їй теж не вiдповiв.

Вийшла найменша. І вона спитала:

– Чому, легiню ти е такий файний, а твоя сопiлка так сумно спiвае?

А вона теж була така файна, що парубок замилувався. Вiн вiдповiв:

– Може заспiвати й веселiше, та подаруй менi свiй перстень.

Дiвчина дала йому свiй перстень. Потiм узяла його за руку й повела до палацу.

А через кiлька днiв сопiлка весело заграла на iхньому весiллi.

Тридцять перший

Це було тодi, коли ще мiй прадiд ходив без портяниць, а моя прабабка у попелi гралася. В одного чоловiка було тридцять синiв. Не мав бiдняк чим iх годувати, а жiнка народила ще одного хлопця. Його назвали Тридцять Першим.

Сини повиростали i кажуть старому:

– Ми пiдемо, неню, у свiт. Може, собi знайдемо жiнок.

Тридцять Перший теж хотiв пiти iз старшими братами, але вони не хотiли й слухати.

– У тебе ще вуйко вилiзае з носа, – насмiхалися.

Тридцять Перший залишився вдома. Плакав три днi й три ночi. Тодi батько мовив:

– Збирайся i ти. Наздоганяй своiх братiв.

Пiшов Тридцять Перший. Ішов один день, iшов другий, а на третiй вийшов на широке поле. Серед шовковоi трави стояв красний кiнь. Тридцять Перший пiдiйшов до нього.

– Конику любий, поможи менi догнати братiв.

– Сiдай на мене, – заговорив кiнь.

Сiв Тридцять Перший на коня i полетiв пiд самим небом.