Казки про богатирів та лицарів

Летiв день, летiв нiч, а вранцi кiнь промовив:

– Вiзьми iз мого вуха скельце, подивися крiзь нього й скажи, що видиш на землi.

Подивився хлопець крiзь скельце й вiдповiв:

– Виджу рiдних братiв. Вони такi маленькi, як тi горобцi.

Летiли ще три днi й три ночi. Кiнь iз хлопцем спустився на землю.

– Отут ми iх почекаемо.

Приiхали брати i дуже здивувалися, що здибалися у свiтi з Тридцять Першим.

– Ти чого тут? – питають.

– І я пiду з вами шукати собi жiнку. Неньо мене пустили.

Рушили всi разом.

Надвечiр зустрiли стару-престару бабу.

– Бабко, пустiть переночувати.

– Заходьте, заходьте, моi дорогi, – сказала стара. – Якраз маю тридцять одну доньку, то хотiла б мати таких зятiв, як ви.

Кiнь прошепотiв Тридцять Першому на вухо:

– Коли будеш заходити в хату, вiзьми з порога постола. Сядете з бабиними доньками вечеряти – копни стiл ногою. Як будете йти спати, то на подушках бабиних дiвчат увидите вiночки, а на ваших – капелюшки. Копни лiжко ногою i тодi лягайте. А коли баба засне, ти розбуди своiх братiв i тiкайте геть.

Кинеш у море постола, i на ньому перепливете.

А бабина хата стояла серед моря. На березi стара розперезалася i кинула пояс у воду. Всi перейшли по тому поясу, як по кладцi.

На порозi наймолодший брат уздрiв постола i сунув його в пазуху.

Хлопцi зайшли в кiмнату, де на столах чекала вечеря. Баба сплеснула в долонi, й з’явилася тридцять одна донька. Це були дуже файнi дiвчата, але жодна з них не усмiхнулася i не вклонилася гостям.

Тридцять Перший копнув стiл ногою, i склянки з вином пересунулися миттю вiд бабиних доньок до хлопцiв, а вiд хлопцiв – до дiвчат.

Цього нiхто не видiв, але так було. Коли випили вино, бабинi дiвчата попадали на землю. Вони рвали на собi одежу i так дико ревiли, що страшно було слухати.

А стара подумала, що вона сама переплутала склянки. Швидко наварила якогось зiлля i напоiла доньок, щоб видужали.

Пiсля вечерi перейшли в сусiдню кiмнату. Там, де на подушках були капелюшки, мали спати хлопцi, а на тих постелях, де були вiночки, баба хотiла вкласти своiх доньок.

Тридцять Перший копнув одне лiжко, i тоi ж митi усi лiжка помiнялися мiсцями. Цього нiхто не видiв, але так було.

Брати полягали i мiцно заснули. Серед темноi ночi баба увiйшла i побила доньок. Потiм лягла в куток i захропiла. Тридцять Перший розбудив братiв.

– Тiкаймо, бо тут чекае нас бiда!

Хлопцi вибiгли на берег. Тридцять Перший кинув постола на хвилi, та й на ньому перепливли море.