Казки про богатирів та лицарів

Пiшли зеленими полями. Ішли, скiльки йшли, й стали на роздорiжжi. З нього на всi боки розходилася тридцять одна дорога.

– Тепер iди своею дорогою, – сказали брати наймолодшому.

Та найстарший брат подумав собi, що з Тридцять Першим варто iти в свiт, бо в нього добрий кiнь i сам вiн не з дурних.

– Я пiду з тобою, – сказав вiн.

Наймолодший втiшився, що мае хоч одного приязного брата. І рушили разом. За три днi прибули до царя i найнялися в нього на роботу: старший вартував на воротах палацу, а менший потрапив служити на кухню.

Старшому здавалося, що менший живе лiпше, i його почала мучити заздрiсть. Пiшов до царя й каже:

– Царю, брат хвалився, що може дiстати такий буханець хлiба, що все вiйсько буде з нього iсти й нiколи не з’iсть.

Покликав цар до себе Тридцять Першого i наказав йому:

– Принеси менi такий буханець, з якого би все вiйсько iло й нiколи не з’iло.

– Звiдки я дiстану? Я навiть не чув про такий буханець.

– Як цього не зробиш, твоя голова буде лежати там, де стоять тепер ноги! – погрозив цар хлопцевi.

Тридцять Перший розповiв своему коневi про розказ царя.

– Не журися, – заспокоiв кiнь. – Ми принесемо той буханець. Сiдай-но на мене.

Сiв парубок на коня, i вони полетiли до моря. Перепливли на постолi i рушили до бабиноi хати. Кiнь обернув хлопця на малого песика й сказав:

– Баба пустить тебе до комори. Ти хапай хлiбину, яка покрита плiснявою й павутиною, та й тiкай до моря. Я буду чекати на тебе.

Так i сталося.

Песик бiгав сюди-туди коло бабиноi хати, доки стара не вздрiла його i не впустила до комори.

У сирому закутку песик знайшов хлiбину, що була геть покрита плiснявою i павутиною. Схопив – i до коня. А той обернув песика знову в чоловiка, i полетiли до царя.

Цар тiшився буханцем, бо вiн став бiленьким i смачним, а скiльки з нього не рiзали, залишався цiлим.

Вiдтодi Тридцять Перший зажив у пошанi, а старший брат ще бiльше йому заздрив. Вiн нашептав царевi:

– Мiй братик хвалився, що може дiстати таку пляшку вина, з якоi буде пити усе твое вiйсько, а вона нiколи не буде порожня.

Покликав цар до себе Тридцять Першого i наказуе:

– Принеси пляшку вина, з якоi буде пити усе мое вiйсько, а вона нiколи не стане порожня, або розлучишся з головою!

Засумував хлопець i розповiв коневi про новий розказ царя.

– Не журися, легiню, – сказав на те кiнь. – Сiдай-но на мене.

Перепливли море i знову опинилися перед бабиною хатою.