Казки про богатирів та лицарів

Прийшла на срiбний корабель i почала собi вибирати шовк, примiряти ковтки, перснi та намиста.

– Ой, якi чудеса ви привезли! – хвалила.

Дивилася у люстерко й милувалася прикрасами.

А в цей час повiяв сильний вiтер, i корабель полетiв вiд берега. Коли дiвчина спохопилася, було уже пiзно.

Цар зрадiв красунi й хотiв повiнчатися. Але вона сказала:

– Я не буду твоею, поки не приведеш сюди усе мое стадо.

Тодi цар покликав Тридцять Першого:

– Як не приженеш ii стадо, станеш коротшим на голову!

Хлопець пiшов до коника уже сам не свiй.

– Не сушися, легiню, – порадив йому кiнь. – Скажи царевi, аби дав нам три бочки смоли, дев’ять волових шкiр i ще аби пiдкував мене п’ятипудовими пiдковами.

Цар наказав усе приготувати. Тодi кiнь загорнувся в дев’ять волових шкiр, обмастився смолою i попливли вони з Тридцять Першим на срiбному кораблi до Зеленоi землi.

– Копай глибоку яму, а потiм лiзь на найвище дерево, – порадив далi кiнь.

Засукав хлопець рукави i викопав глибочезну яму.

Потiм вилiз на найвище дерево й чекае. А кiнь скочив у яму, витягнув з неi голову i так заiржав, аж листя затрусилося. Це вчув дикий кiнь, який пильнував стадо, i прибiг на iржання, сиплячи iскри з нiздрiв. Тим часом кiнь хлопця сховався у ямi. Коли дикий вiдiйшов, знову почулося iржання. Прибiг – нiде нiкого. Отак кiнь-вартiвник кидався два днi та вже ледве ноги волочив за собою.

На третiй день кiнь легiня вискочив iз ями, i почалася битва. Билися так, що в обох копита палали, як вогонь.

Кiнь-вартiвник не витримав, звалився на землю. Хлопець спустився з дерева, загнуздав його i погнав на корабель. Услiд рушило все стадо.

Перепливли море, прийшли до царя. Але дiвчина знову вiдкладае весiлля:

– Поки мое стадо не подоять, я не пiду до шлюбу!

Цар нараз покликав Тридцять Першого i передав бажання красунi.

– Подоiш ii стадо або голову втратиш! – пригрозив.

Пiшов легiнь до коня i розповiв про свою бiду.

– Не гризися, – втiшив кiнь. – Вдариш обухом по головi безрогу корову, i стадо саме подоiться.

Тридцять Перший все так i зробив. Величезнi казани були повнi молока.

– Ходiм тепер вiнчатися, – умовляе цар дiвчину-красуню.

А вона вiдказуе:

– Треба молоко ще скип’ятити, i най у ньому скупаеться той, що подоiв стадо.

Цар знову покликав Тридцять Першого. Коли почув легiнь його розказ, то перелякався. Та коник заспокоiв:

– Лiзь у той казан, котрого я оббiжу три рази.

На видовище зiбрався увесь двiр.