Казки про богатирів та лицарів

Вiн страшно розсердився i пригрозив, що як вона вiддасться за iншого, то вiн ii викраде. Тепер на мою доньку не смiе сонце засвiтити, вона не смiе на сиру землю ступити. Я ii вбережу, а ти не зумiеш.

– І я зумiю вберегти принцесу! – заявив одразу принц.

Так вони говорили мiж собою двое, без царiвни. Та принц дуже би хотiв побачити дiвчину i попросив царя:

– Покличте ii, хай на неi бодай подивлюся.

Цар потряс своiм дзвоником. Принцеса увiйшла i сiла на стiлець бiля свого батька.

– Ну, донько, – каже цар, – чи хотiла б ти вийти за цього хлопця? Вiн обiцяе вберегти тебе вiд злого Поганина, та я чогось не вiрю.

Нiде ти не будеш у такому надiйному мiсцi, як дома, в палацi.

А вона вiдказуе:

– Няньку, але менi вже час виходити замiж. Доки я буду дiвочити? Раз треба справити весiлля.

Подивилася на хлопця, i вiн дуже полюбився iй.

– Ну, коли так, то я не перечу, – погодився цар. І ще того дня наказав готувати весiлля. Справили весiлля, i молодi щасливо провели три мiсяцi в царському палацi.

А потiм зять каже:

– Няньку, менi треба збиратися в дорогу. Я залишив державу на чужу людину. Мене там давно чекають.

Бiлий цар дав зробити для них окремий вагон, i привели туди принцесу так, щоб на сиру землю не ступила i щоб на неi сонце не свiтило. У краiну принца виiхали вночi, коли сонця не було. А вiд станцii до його палацу постелили килими, щоб царiвна не стала на землю.

І молодi щасливо жили далi. Через пiвтора року знайшовся в них хлопчик.

А той хлопчик мав на головi три золотi волоски. Минуло ще три мiсяцi, i сталося велике нещастя: молодий цар виманив свою жiнку в сад погуляти. Вона не хотiла, казала йому:

– Чоловiче, хiба ти не знаеш, що Поганин поклявся мене викрасти, якщо ступлю на сиру землю або якщо на мене блисне сонце.

– А може, то неправда? Може, нянько лиш так говорив, бо не хотiв тебе вiд себе вiддавати… Я вiзьму тебе за руку, то хто тебе вирве з моiх рук?

– Ой, я дуже боюся!

– Не бiйся нiчого!

Винесли в сад i малу дитинку, приколисали та й гуляють помiж зеленими деревами, кущами.

Небо чисте, нiде нi хмаринки. Раз лиш над ними знявся вихор, надлетiв змiй-Поганин i схопив принцесу. Принц дивиться, а жiнки немае. Почав бiгати – в косицях, у кущах шукати. Нiякого слiду! Тодi зрозумiв, що ii понiс Поганин. Принц гiрко заплакав. Пiшов шукати для хлопчика якусь годувальницю…

Хлопчик рiс, як з води. У три роки вже тягся до книжки.