Казки про богатирів та лицарів

Потiм батько запитав:

– Ну, чи е ще десь на свiтi такий витязь, як наш син?

– Є… Син Зеленого царя.

Хлопець крiзь сон почув цi слова, одразу схопився i став у дверях:

– Мамко, а де син Зеленого царя?

Мати з батьком знали, що хлопець не заспокоiться, доки не знайде того витязя, сина Зеленого царя.

– Дитинко моя, – почала просити його мати, – я лише так сказала. Такого витязя, може, i немае.

Але син не слухае… Вийшов надвiр i – просто у стодолу до свого коня:

– Чи ти знаеш за такого витязя – сина Зеленого царя?

– Знаю, але тобi не треба iхати до нього, бо вiн сильнiший i за тебе.

Його кiнь – мiй двоюрiдний брат, вiн сильнiший i швидший за мене. У нього шабля не така, як оце у тебе: що вiн загадае – то зрубае; i рушниця не така: що вiн загадае – то стрiляе. Не iдь ти до нього.

– Нi, поiду.

– Ну, якщо так, то iдь… Приготуй нам iжу на довгу дорогу.

Принц приготував, склав на коня й сiв на нього сам.

– Як хочеш летiти – вiтром або гадкою?

– Так, щоб i менi, й тобi було добре.

Рушили в дорогу. Летять попiд хмари – день, тиждень, два тижнi. Прилетiли на високу гору.

– Ну, злiзай.

Поiли, вiдпочили.

– Видиш тi бiлi верхи? – питаеться кiнь.

– Виджу.

– То не гори, а палац Зеленого витязя. Зараз приiдемо туди. Витязь буде спати, вiн завжди спить у стайнi, бiля свого коня. Сам – на правому боцi, а кiнь – на лiвому. Як зайдемо у стайню, ти мене прив’яжеш на мiсце коня витязя, а його коня переведеш на другий бiк. Тебе той кiнь до себе пiдпустить, а iншого когось не припустив би.

Над Зеленим витязем – шабля i рушниця, а вони постiйно колихаються i побрязкують, i вiн нiчого не почуе. Ти його шаблю знiми i прив’яжи на себе, а свою повiсь. Потiм ляж бiля нього i штовхни його, щоб прокинувся. Сам прикинься, що спиш. Вiн схопить шаблю i – тебе по шиi, але шабля лише задзвенить, бо свого господаря не буде рубати. А якщо ви будете розщибатися, то нехай вiн кидае тебе першим, iнакше ти охлянеш ранiше.

Так i було. Зайшли вони у стайню, де спав Зелений витязь.

Хлопець обмiняв шаблi, обмiняв коней i лiг бiля Зеленого витязя. Штовхнув його три рази.

Витязь скочив на ноги, схопив шаблю – i хлопця по шиi… Але шабля задзвенiла. Розсердився i ще сильнiше вдарив – раз, другий раз i третiй раз. Але шабля хлопця не рубала.

– Тьху, щоб ти пропав! Чи ти чиста, чи нечиста сила?

– Я чиста душа… – пiдхопився хлопець.

Витязь подивився – шаблi i рушницi в них однаковi.

– Чи будемо цiмборами (побратимами)?

– Будемо.