Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Середульший брат дав найменшому цеглину й води, той i понiс. Прийшов на могилу та й каже:

– Уставай, тату, вечерять!

Батько встав, погриз цеглини, напився води, спитав, од якого сина вечеря, та й полiз знов у могилу. Надiйшли третi Рiздвянi свята; найменший брат узяв борщу, хлiба та й понiс вечеряти батьковi. Прийшов на могилу, покликав батька.

Батько наiвся та й спитав:

– Од якого сина вечеря?

– Од найменшого.

Батько тодi як свиснув! Коли це прибiгае до його три конi, – такi гарнi! Батько вирвав з iх по волосинцi, дав синовi та й каже:

– Якщо тобi треба буде якого коня, то ти запали з його волосинку, вiн так i буде.

Син узяв волосинки, поклонився та й пiшов додому.

Коли це пiшла чутка по всьому царству: хто доскоче конем до царiвни (а царiвна сидiла у високому теремi), знiме з неi перстень, то той вiзьме ii за себе. Брати повибирали собi коней та й збираються в дорогу. Найменший син попросив i собi кобилу.

– Та куди тобi! – казали брати, а проте дали поганеньку кобилу.

– Сороки, ворони, свiже м'ясо!

Тодi сам вийшов у поле, запалив волосинку, коли прибiгае до його сивий кiнь. Вiн i каже йому:

– Неси мене до царя!

– Пане мiй милий, пане мiй любий! Лiзь у лiве вухо, а в праве вилiзь та бери менi убрання хороше, а собi ще й лучче.

Найменший брат полiз у лiве вухо, а в праве вилiз та зробився таким козаком, що й не придумать! Кiнь i питаеться його:

– Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи в половину дерев?

– Неси в половину дерев.

Кiнь як понiс його! Ото нагнали вони братiв; найменший брат i кричить:

– Гей, ви! Простилайте сiряки, щоб кiнь копитiв не помазав.

Брати йому й послали сiряки. От розiгнався кiнь, як стрибоне! Пiдскочив до половини терема та й назад. Люди аж роти пороззявляли.

А брат найменший приiхав додому, полiз коневi в праве вухо, а в лiве вилiз таким дурнем, як i був, прийшов додому та й сидить за грубою.

– От так плигнув, – до половини терема!

Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:

– Може, то я?

Брати аж за животи беруться та смiються. Дурень i полiз знов за грубу.

Стали збираться брати вдруге.

– Дайте й менi кобилу, i я поiду! – просить дурень.

– А та ж де? – спитали брати.

– Здохла!

Брати засмiялись та й дали йому другу кобилу.