Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Зробив вiн дев'ять апостолiв, а останнiй матерiал пропив, пропив липу на трьох апостолiв. Опохмелився i думае: «Що ж його робити? Приiде з монастиря комiсiя приймати роботу, а матерiалу нема. Безпремiнно повiсять!»

А була в цього рiзчика добра жiнка, красива й розумна.

– Не журись, – каже, – чоловiче, якось воно та буде!

Вдяглася жiнка гарненько, взяла вiдра i пiшла по воду повз попiв двiр.

А пiп був удiвець…

Поздоровкалася привiтно:

– Здрастуйте, батюшечко!

Слово за словом, а пiп питае:

– Чи не можна прийти сьогоднi увечерi?

– А чого ж не можна, приходьте, батюшечко, – i назначила попу якусь там певну годину.

Таким же побитом пiшла жiнка й повз дияконiв двiр.

Загледiв диякон, ахикнув… Слово по слову… Назначила й дияконовi певний час.

Потiм жiнка пiшла повз двiр старости. Довго й не балакали.

– Прийду, – каже староста, – до тебе сьогоднi увечерi.

Повернулася жiнка додому, розповiла чоловiковi: так, мов, i так, будь увечерi напоготовi.

Прийшов i вечiр.

Чоловiк сховався в сiнях. Дожидають гостей…

Недовго ждали, ось уже й пiп стукае у вiконце.

Впустила жiнка попа в хату. Витягла вареникiв з печi, подала чарку…

Захмелiв пiп, став залицятися до жiнки. Тiльки-но обняти хотiв, аж тут чоловiк у дверi – стук-стук!..

– Ой лихо менi! – скрикнула. – Де ж вас заховати, батюшечко?

І показала:

– Роздягайтесь, батюшко, наголо та ставайте з апостолами в ряд!

Нiкуди подiтися поповi, покорився, став з апостолами в один ряд.

Тiльки-но збулася попа, аж ось i диякон у хатi. Посадила за стiл, почастувала чаркою. Тiльки що хотiв диякон обiйняти, коли чоловiк у сiнях – стук-стук!..

– Роздягайтесь хутчiй та становiться в ряд з апостолами, – наказала жiнка дияконовi. Став i диякон.

Аж ось i староста:

– А здорова будь, молодице, в хатi!

Та тiльки-но хотiв зачепити молодицю, а тут чоловiк у сiнях – стук-стук! Мусив i староста роздягатись наголо та ставати в ряд з апостолами.

Ну, поставали всi трое i стоять, грiшним тiлом свiтять.

Аж ось i комiсiя з монастиря – просто до рiзчика у двiр: iгумен, настоятель i ще якийсь там чин. Приiхали грошi платить, роботу забирати.

Зайшли до хати. Пiшли по ряду апостолiв – усiх дванадцять. Обдивляються. Дiйшли аж до того краю, де староста стоiть.

– Гарна робота! – хвалить iгумен.