Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

А йдуть вони додому вранцi та дiйдуть до перелазу, – то й каже бабина дочка до дiдовоi дочки:

– Дай, – каже, – менi починки, сестрице, я подержу, поки ти перелiзеш.

– Добре, – каже, – сестрице, на!

Поки дiдова дочка перелазить, а бабина дочка, узявши починки, побiжить додому i матерi набреше, що дiдова дочка з хлопцями цiлу нiч гуляла i мички попалила.

– А я пряла i додому поспiшала. Бачте, мамочко, яка вона ледача!

От дiдова дочка прийде додому, то мачуха й почне ii бити i дiдовi виказувати:

– Твоя дитина ледащо – не хоче робити, а ти не хочеш учити!

Що вже мачуха не робила, як не знущалась, що дiдовi не наговорювала, а тiй дiдовiй дочцi все байдуже: робить собi мовчки.

Дуже було досадно бабi з дочкою дивитися, що дiд свою дочку жалуе, – i почали вдвох радитися, як би дiдову дочку витурити з дому, щоб ii не було!

Ото й почала баба дiдовi гризти голову:

– Твоя дитина ледащо – не хоче нiчого робити, тiльки гуляе та спить, а ти ще ii жалуеш. Ти б лучче, нiж мав би жалувати, то б найняв ii де-небудь, то, може, що й було б з неi!

– Де я найму ii? – каже дiд.

– Так веди, куди хочеш, а щоб вона дома не була.

Ото так докучила баба своiми речами дiдовi, аж до живих печiнок допекла, бо щодня одно товкла: «Веди!» – та й годi. Нiчого було робити дiдовi: треба вести, хоч i жалко.

Зiбралися вони i пiшли. І зайшли у великий лiс. Дочка дiдовi й каже:

– Вернiться, тату, додому, я й сама пiду, десь найду собi службу.

– Добре, – каже дiд.

Попрощався дiд i вернувсь, а дiвчина пiшла собi.

Ото йде та йде дуже великим лiсом, коли стоiть яблунька, така зарощена бур'яном, що й не видно ii, та й каже:

– Дiвонько-голубонько, обчисть мене, обполи мене, – я тобi у великiй пригодi стану!

Дiдова дочка закотила рукави, обполола, обчистила i пiсочком обсипала; яблунька подякувала, дiвчина й пiшла далi.

Схотiлось дiвчинi пити. Вона зайшла до криницi, а криничка iй i говорить:

– Дiвонько-голубонько, вичисть мене, прибери мене, – я тобi у великiй пригодi стану!

Дiвчина вичистила, прибрала i пiсочком обсипала; криничка iй подякувала, – вона й пiшла далi.

Коли бiжить така погана собака та й каже:

– Дiвонько-голубонько, обчисть мене, оббери мене, – я тобi у великiй пригодi стану!

Дiвчина заходилась, обчистила, обiбрала реп'яхи, собака сказала: «Спасибi, дiвонько!» І пiшла вона далi.

Коли стоiть пiч, i така облуплена, а бiля неi глина лежить.