Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Їде та iде, коли дивиться – аж бiжить собака i несе намисто добре, товсте та гарне, та ще й шлiфоване. Як тiльки прибiгла до возика, та й каже:

– На тобi, дiвонько-голубонько, за те, що ти менi у великiй пригодi стала!

Дiвчина взяла, подякувала i поiхала далi, радiючи.

От iде – i так iй схотiлося пити! Вона й подумала: «Заiду до тiеi кринички, що я чистила, то, може, там нап'юсь». От заiхала, дивиться – аж повнiсiнька криничка води, аж через верх ллеться, а бiля неi стоiть золоте барильце й кухлик.

– Напийсь i собi набери барильце й кухлик вiзьми!

Стала та дiвчина пити – а вода така добра, що й зроду такоi не пила. Набрала вона повнiсiньке барильце додому та й кухлика не забула. І поiхала далi. Коли стоiть яблунька – i така хороша, що не можна й сказати: на нiй яблучка срiбнi та золотi, i рясно-рясно! От яблунька й каже:

– Дiвонько-голубонько, на тобi цi яблучка за те, що ти мене обчистила, обполола.

Дiвчина сказала: «Спасибi!» та пiд'iхала пiд яблуньку, а яблучка так i пороснули у возик.

Приiхала та дiвчина додому i гукае:

– Ідiть, тату, забирайте добро!

Вийшов дiд iз хати, дивиться, аж дочка його. Вiн зрадiв, побiг до неi та й каже:

– Де ж ти, дочко, була?

– Служила, тату, – каже дочка. – Зносьте добро!

А добра ж то – повнiсiнький вiз, iще й намисто товсте! Стали зносити – то те гарне, а те – ще краще!

Побачила баба, що стiльки дiдова дочка навезла усякоi всячини, i напалася на дiда:

– Веди та й веди i мою дитину, куди свою водив!

Ото як докучила дiдовi, щодня це кажучи, – сказано, заздрiсть бабу взяла, – то вiн i сказав:

– Нехай убираеться, поведу.

Попрощались, i пiшов дiд з бабиною дочкою.

Зайшли у лiс, дiд i каже:

– Іди ти, дочко, а я вернусь додому.

– Добре, – вiдказала бабина дочка.

І розiйшлися: дiвчина у лiс пiшла, а батько додому.

Іде бабина дочка великим лiсом, коли стоiть у бур'янi яблунька та й каже:

– Дiвонько-голубонько, обчисть мене, обполи мене, то я тобi у великiй пригодi стану!

Дiвчина вiдказала:

– Оце чорт не видав, буду руки каляти.

Іде бабина дочка далi, коли стоiть криничка, така зарощена, та й каже:

– Дiвонько-голубонько, вичисть мене, прибери мене, я тобi у великiй пригодi стану!

– Оце лиха година! Менi треба йти скоренько, – сказала та дiвчина та й пiшла далi.