Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Поiхала бабина дочка додому та й не знае, що матерi везе. Їде, радiючи, що в неi буде те, що в дiдовоi дочки е.

Коли дивиться – аж бiжить шляхом собака i несе на шиi разок намиста доброго, ще й шлiфованого. Кинулась дiвчина за тiею собакою, щоб вiдняти намисто, а собака й каже:

– Е, дiвонько-голубонько, не хотiла менi у пригодi стати, – не будеш вiд мене намиста брати!

От доiздить вона до тiеi печi, що мазати не схотiла, дивиться – аж повна пiч пирiжкiв. «Ну, – думае, – вiзьму пирiжкiв матерi на гостинець!»

Тiльки злiзла з воза, а та пiч закрилася та й каже:

– Е, дiвонько-голубонько, не хотiла мене прибрати, не будеш i пирiжкiв брати.

Доiздить до тiеi кринички, i дуже iй схотiлося пити. Дивиться – як на те ж криничка: вода так i ллеться. Вона туди стрiмголов кинулась, а криничка закрилась та й каже:

– Е, дiвонько-голубонько, не хотiла в пригодi стати – мене причепурити, то не будеш i води пити!

Заплакала дiвчина та й поiхала далi.

Ото доiздить до яблуньки, а на нiй так рясно яблук, що нiде курцi клюнути, та такi гарнi – срiбнi та золотi.

От вона каже собi: «Пiду, хоч яблучок струшу, матерi гостинця повезу». Ото тiльки що пiдiйшла, а яблучка – скiк угору, аж на вершок. Яблунька й каже:

– Е, дiвонько-голубонько, не хотiла мене прибрати, – не будеш з мене i яблучок зривати!

Заплакала бабина дочка та й поiхала далi.

Ото приiхала у двiр до батька й гукае:

– Ідiть, тату, заберiть добро!

Дiд i баба вибiгли з хати, дивляться – аж дочка приiхала. Дуже обое зрадiли, увели ii в хату, унесли й скриню.

А як вiдчинили, подивилися, – аж там самi жаби, гадюки! Вони в крик:

– Дочко, що це таке?

Тодi бабина дочка стала розказувати, що iй було, а баба з дiдом слухають; а як розказала вона все те, то баба й сказала:

– Мабуть, твоя така доля, що куди не пiдеш, то золотi верби ростуть! Сиди лучче дома та не рипайся, бо та добра привезла, а ти гадюк! Іще добре, що хоч жива прийшла.

Отак вони собi живуть i хлiб жують, коромислом сiно возять, оберемком воду носять.

Дiдова дочка пiшла замiж, а бабина й досi дiвуе та гордуе.

Дiдовi поради

У давнi часи були такi порядки, що при вiйську служили по дванадцять лiт. Збираються додому три вояки – викторiвський, комарiвський i боднарiвський – з оцих-таки наших сiл.

Нiчого вони не заслужили за довгi роки, лише видали iм на дорогу по одному дукату.

Йшли вони цiлий день, аж захопила iх нiч у дорозi. Треба до когось проситися переночувати. Увiйшли до найближчоi хати.