Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Уранцi встав, i пiшов прямо до попа, та й каже йому:

– Коли ти, попе, задумав мене проганяти, то заплати менi грошi, i я собi пiду. Як не даси, то буду грать, поки ви обое з попадею позамучуетесь, танцюючи.

Пiп пошкрiб потилицю, бачить, що треба-таки платить, вийняв з гаманця грошi i вiддав Івановi.

Іван заграв на прощання однiеi, поки пiп з попадею потомились, аж язики висолопили з рота, та й пiшов по бiлому свiту блукати.

Дурний Тимко

Батько мав трьох синiв. Два з них були мудрi, а третiй, наймолодший, дурний.

Назвали його Тимком.

Старшi брати все, що треба, робили, а Тимко нiчого не робив. Через це брати сердилися на наймолодшого.

Їх батько мав багато худоби, щодня будив старших синiв i посилав пасти череду.

– Тату, та най i Тимко щось робить. Ми на нього не будемо працювати, – кажуть брати.

А батько:

– Нiчого, сини. Вiн вам iсти принесе.

Мати наварила борщу, напекла хлiба й посилае Тимка вiднести братам iсти.

День був сонячний. До пасовища дорога неблизька.

Йде Тимко дорогою, в однiй руцi несе горщик з борщем, а в другiй – ложки та хлiб.

Раптом чуе – щось за ним крадеться. Оглянувся – тiнь свою побачив. Злякався. Швидше йде – тiнь за ним швидше. Бiжить, i тiнь бiжить.

Кричить зi страху:

– Гей, люди, якась бiда суне за мною!

Але нiхто його крику не чуе. Сiв Тимко, i тiнь сiла. Думае собi:

– Може, ця чорна бiда голодна, що так бiжить за мною. Дам я iй трохи борщу, хай вiдчепиться вiд мене.

Йде Тимко далi та по ложцi борщу кидае позад себе.

Йшов i хлюпав борщем, поки дно в горщику не показалося, але тiнь далi йшла за ним.

Так Тимко дiйшов до моста. Йде мостом i бачить велику дiрку.

– Гей, – каже, – тут можна й ногу зломити.

Витяг з торбини хлiб, що нiс братам, та й заткнув ним у мостi дiрку.

Прийшов на пасовище до братiв, а вони питають:

– Що ти нам принiс?

– Та нiс вам обiд, але бiда якась йшла за мною, i я годував ii борщем.

– То, може, хлiба принiс?

– Був i хлiб, але я заткнув ним дiрку в мостi.

Зрозумiли брати, що Тимко своеi тiнi злякався, але не розсердилися, бо на дурного нiхто не сердиться.

Кажуть йому:

– Тепер ти паси худобу, а ми пiдемо обiдати. Лише дивися, аби худоба вся вкупi була.

Взяв Тимко добрий дрючок i пастушить. Не встигне теля вiд гурту вiдiйти, як вiн б'е його палкою по головi й тягне на купу. Втiкае вiвця – теж убивае i на купу. Перебив усю худобу, сiв зверху й чекае братiв з обiду.