Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Та в пана милосердя, як у лисого волосся. Дьорко сказав синовi:

– Пiди, Васильку, ще до Пруту i наловиш риби. Може, пан за неi дасть якогось крейцера.

Син наловив повний кошик риби. Пiшов iз тим до панського двору. Дiдич з порога позирав, як працюють слуги.

Василько поклонився:

– Ненько сказали…

Дiдич аж посинiв:

– Ану, жебраче, бiжи звiдси, щоб i духу твого тут не було, бо випущу пса.

Як почув Василько про панського пса, то так утiкав, аж п'яти губив. Вiдбiг далеко, вiдхекався i йде додому плачучи.

Коло високоi гори, гейби з-пiд землi, перед ним з'явився старий дiд.

– Чого сумний, легiню? – спитав.

– Та як не сумувати, коли я понiс дiдичевi риби, а вiн мене вигнав.

– А ти чий?

– Дьоркiв, що йому смерека ноги поламала.

– Не дав би ти менi тiеi риби?

– Берить, дiдусю! Ще одна лишилася, а решту загубив, коли тiкав вiд пана.

Дiд зварив рибу, з'iв i похвалив:

– Ще-м не iв такоi вiдколи живу. Рости великий, хлопчику! Тепер дай менi свiй кошик.

Дiд зайшов до печери, а вийшов звiдти з кошиком, повним золота.

– Понеси це неньковi, аби не вмирав з голоду, – сказав.

Той дiд був колись побратимом Довбуша. По смертi ватага пантрував печеру, де лежали Довбушевi скарби. Давав потроху золота всiм тим, кого нужда припала.

Хлопець прийшов додому.

У хатi було втiхи штири мiхи. Мати купила хлiба i до хлiба. Вiдтак придбали корiвчину, i стало легше дихати. Ненько звiвся помалу на ноги, бо за грошi знайшовся i дохтор. Люди дивувалися, що калiцун знову зелену траву топче.

Дiдич не повiрив i сам прийшов до Дьорка.

– Звiдки маеш грошi, чоловiче?

Дьорко розповiв, i пан собi подумав: «Ади, за здохлу рибу дав цiлий кошик золота. Як я йому повезу кiлька чiр дарункiв, то старий менi вiддасть усi Довбушевi скарби!..»

І наклав аж п'ять возiв усiлякого добра: калачiв, меду, яець, шовку. Повiз у гори.

Дiд вийшов до нього. Забрав добро у печеру, завiв до неi й пана. Печера вся виблискувала в коштовному камiннi, золотi та срiблi. Очi засвiтилися у пана, як у вовка.

Та дiд йому сказав:

– Як бачу, ти багатий, у тебе е все, бракуе лише цього, – i припасував до голови пана цапинi роги. – І це тобi ще треба… – припасував хвiст.

Роги й хвiст умить приросли так, що нiяка сила iх не вiдiрвала б. Пан щось хотiв сказати, але з його рота виходило тiльке одне мекання.

Дiд витрутив його iз печери. І на цьому скiнчилася казка.

Бiдний Іван i попадя

Давним-давно жив собi бiдний наймит Іван.