Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Його називали в селi калiцуном, бо в дiдичевiм лiсi на нього упала пiдтята смерека i поламала йому ноги. Вкалiчiв неборака. Якось приповз до пана й каже:

– Адiть, паночку, моя бiда без дощу росте – ноги як чужi. Дайте менi якусь iншу службу, аби мiг навсидячки робити.

Та пан засмiявся:

– У мене е кому пiр'я дерти. Шукай собi iншого газду.

– Та як менi шукати? Хоч iх дiдько усюди насiяв – я не годен до них доповзти.

Дiдич його вигнав.

Дьорко зцiпив зуби, подався додому. В хатi п'ятеро дiтей, а хлiба – нi кусня.

Дьорко покликав старшого хлопчину:

– Назбирай, Васильку, яблук i понеси до пана, може, щось нам за них дасть. Злиднi встиду не знають.

Хлопчик набрав яблук i – до панськоi садиби. А дiдич саме шпацирував з гостями на подвiр'i. Василько поклонився:

– Адiть, ненько послали вам, пане, малий подарунок.

Дiдич узяв яблука, почастував гостей i згорда сказав:

– О, видите, видите, як мене люблять сiльськi люди?

– А ви iх теж? – запитали гостi.

– Го-го, де би нi!.. Як ся мае ненько? – обернувся дiдич до хлопчини.

– Як розбитий горнець. Лежать на печi… – вiдповiв дiтлах.

– Спочивають?

– Нi… Не можуть ходити, бо тодi, як ще робили в лiсi, то ваша смерека iм ноги поламала. Сидимо голоднi, а мама кричить: «Що я вам зварю? Нате, iжте вже мене!..»

Пан почервонiв. Вiн такий скупий, що не дав би iншому й соломи на перевесло, але перед гостями вийняв крейцера i простягнув хлопцевi:

– Йди собi, малий брехуне!

Василько понiс крейцера додому.

Та невдовзi голод припiк знову. Каменя не вгризеш i дiтей не виженеш за ворота. Дьорко каже синовi:

– Назбирай, Васильку, грушок i понеси до пана. Може, за них щось дасть.

Хлопчик хутко назбирав грушок i – до дiдича. А той сидiв з гостями на ганку. Василько дав пановi грушки.

– Нашi ненько сказали, аби я понiс вам оцей подарунок.

Дiдич усмiхнувся, почастував грушками гостей i почав хвалитися:

– А видите, про мене пам'ятають! – І тут же спитав хлопця: – Як ся мае ненько?

– Пухнуть з голоду, а з ними всi ми.

Дiдича вiд злостi аж пересiпнуло. У пса легше випросити кiстку, нiж у нього крейцера. Але й цього разу засунув руку до кишенi й дав мiдного гроша.

– Ну й смiхованець ти, Васильку! Йди вже собi, йди…

Хлопчина побiг. Мати знову купила кукурудзяноi муки, наварила чиру. Один раз наiлися.

І далi голоднi.