Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

З неi виглянула золотоволоса дiвчинка i сказала, щоб чоловiк швидко йшов забирати мiшок золота. Дiти почали пiдстрибувати, а чоловiк з радощiв стояв на мiсцi, як стовп. Схаменувся лише тодi, коли жiнка штовхнула його пiд бiк.

Чоловiк ледве зняв з карети великий зав'язаний мiшок. А карета в ту ж мить зникла так швидко, якби ii вiтром здуло. Занiс чоловiк мiшок до хати. Розв'язав i бачить, що в мiшку гарна велика пшениця.

Лиш тепер попав у бiду чоловiк. Вже не мiг далi слухати плачу дiтей, крику жiнки.

Узяв той мiшок на плечi i подався геть. Коли вiдiйшов трохи вiд хати, то, сердитий, порозкидав сюди-туди всю пшеницю. І пiшов найнятися десь служити.

На другий рiк вернувся додому. Коли став пiдходити до хати, то бачить, що пшениця виросла, як лiс, а на кожному стеблi великий важкий колос, аж стебло похилилося. І всi колоски виблискують на сонцi. Тодi вiн подумав, що це те золото, яке дiвчинка дала. Справжне i надiйне золото.

Дуже зрадiв чоловiк. І знову, як i рiк тому, побiг, гукаючи, щоб iшли зустрiчати його.

Тепер уже не повiрили йому i не вийшли назустрiч. Зайшов вiн до хати i просить жiнку та дiтей, щоб iшли з ним. Спершу вони не хотiли, потiм пiшли. Як побачили золотi колоски, що так гарно виблискували на сонцi, то дуже зрадiли. Дiти доторкалися до колоскiв руками, гладили, цiлували iх. І не могли вирiшити, що з ними робити.

Чоловiк сказав, що спочатку треба все старанно покосити, а потiм дочиста помолотити i все золото скласти в мiшки. Робили всi з великою охотою й радiстю.

Не залишали жодного колоска, пiднiмали кожну зернинку.

І так вони полюбили цю працю. Щороку сiяли золоту пшеницю й збирали добрий урожай. З того часу зажили вони заможно. І бiльше радiли гарнiй погодi, урожаю, нiж мiшку золота.

Казка без правди

Пiшли раз три брати у хащу по дрова. За один день не нарубали дров i залишилися ночувати. Назбирали сухого рiща, аби розкласти вогонь. Айбо забули з собою взять шваблики, та нiчим пiдпалити рiща.

Пiшли глядати когось, хто би iм дав вогню.

Ідуть i зустрiчають старенького дiда, що курив люльку. Старший брат каже:

– Дiдику, будьте добрi, дайте нам вогню.

– Я, синку, дам тобi вогню, якщо розкажеш менi таку казку, аби в нiй не було правди.

Подумав, подумав старший брат i почав:

– Жили собi чоловiк з жоною. Мали вони трьох синiв, два були розумнi, а третiй дурний…

– Овва! – перервав його мову дiд. – Таке могло бути. Не сяку казку менi треба.