Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Спустились в долину, а пан i питае:

– А де ж, Іване, той мiст, що ти про нього говорив?

– А вiн, пане, – каже Іван, – розтопився так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.

Золота пшениця

Жили собi чоловiк та жiнка. Такi були бiднi, як церковнi мишi. Мали вони стiльки дiтей, що й забували, котрого як звати.

Цей чоловiк дрова рубав у лiсi i тим хлiб заробляв.

Одного разу йшов ранком на роботу i почув крик. З болота хтось кричав i просив допомоги. Бiдний чоловiк мав добре серце i пiшов на помiч.

Дивиться – в болотi застряла золота карета, а на нiй сидить золотоволоса дiвчинка. Вона попросила витягти карету. Чоловiк помiг витягти карету. Дiвчинка подякувала йому i сказала:

– Як сонце буде заходити, я привезу вам додому мiшок золота.

Попрощався бiдний чоловiк i пiшов у лiс. Працював за двох. Спiвав, танцював з радощiв i все поглядав на сонце. Ще нiколи йому день не був таким довгим, як сьогоднi.

Ледве дочекався до обiду. Кинув сокиру i поспiшив додому.

Коли вже близько був до хати, то почав гукати на дiтей, щоб бiгли йому назустрiч. Жiнка теж вийшла з хати i сердито каже чоловiковi:

– Чому тебе треба зустрiчати, коли ти iдеш додому з порожнiми руками?

– Не з порожнiми руками, а з великою радiстю, бо щастя несу додому, – вiдповiв чоловiк.

Тодi попросив, щоб усi сiли навколо нього. І почав розповiдати, що рано, коли йшов на роботу, то помiг дiвчинцi, в якоi карета застряла в болотi. Дiвчинка пообiцяла привезти мiшок золота, як сонце буде заходити.

Усi дуже зрадiли цiй звiстцi.

Чоловiк почав розповiдати, де вiн дiне це золото, як буде використовувати його:

– Перш за все побудую великий будинок. У тому будинку буде дуже гарна веранда, а на пiдвiконнях цвiстимуть цiлий рiк рiзнi квiти. Бiля хати розведу сад. А в саду розмiщу пасiку з бджолами, що приноситимуть лiкарський мед. Недалеко у долинi буде ставок з усiлякою рибою. Жiнка i дочки ходитимуть у пишному вбраннi, а синiв вiддам до школи, до вищоi науки.

Кожен буде займатися улюбленою роботою…

Всi уважно слухали, аж роти порозкривали. Як сонце уже мало заходити, батько закiнчив. Першою отямилася жiнка i сказала, що краще б чоловiк додому карету принiс, то знала б, що iхня, а так шукай вiтра в полi. Вже i час, а нема золота, i пiвдня згаяли. Як накинулася на чоловiка, а дiти за нею. Мало до бiйки не дiйшло.

Але в цей час коло iхньоi хатини зупинилась карета.