Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

– Будеш приносити менi iсти й пити. І нiкого не впускай! Говори всiм, що я занедужав.

Сидить багач на решетi тиждень, сидить другий та все прислухаеться, чи не чути iржання лошати… Минув i третiй тиждень – не подае голосу лоша!

«Не обдурив мене той хлоп? – стривожився багач. – Почекаю день-два…»

Але й за три днi не висидiв лошати.

Розсердився багач, вхопив овоч, вибiг на город i з усiеi сили вдарив ним об землю. А пiд головкою капусти саме сидiв заець. Сполоханий, вiн метнувся вбiк i щодуху дременув у поле!

А багач подумав, що то i е лоша, та й стрiмголов кинувся за ним.

Багач схопився за голову:

– Такого коника я втратив!

Потiм довго никав по всiх ярмарках, сподiваючись зустрiти селянина з дивовижними заморськими яйцями. Та марно! Хитрий селянин, видно, намагався не потрапляти вже йому на очi…

Заяче сало

Їхав пан з кучером Іваном у далеку дорогу. Вони iхали мовчки, але мовчанка обридла. Пан i надумав поговорити.

– От у мене в лiсi водяться зайцi, тiльки не такi, як оце пострибав маленький, а великi. Я з-за границi привiз на розплiд. Одного разу я зiбрався на охоту, взяв iз собою чоловiк з десять загоничiв. Вони нагнали на мене зайцiв, а я iх тiльки – бах! та бах! Тодi я набив iх десяткiв зо три… А одного забив, то такого величезного, як баран завбiльшки! Ну, а коли здер з нього шкуру, то було бiльш як пiвпуда сала.

Кучер слухав, слухав, а далi i каже:

– Но-о, гнiдi, скоро вже i мiст той, що пiд брехунами ламаеться.

Почув це пан i каже:

– Чуеш, Іване, так от якi зайцi бувають! Правда, що в нього пiвпуда сала то не було, а так, фунтiв з десять.

– Звiсно, заець зайцем, – каже Іван.

Ну, iдуть далi, а пан знову до Івана:

– От що, Іване, а чи скоро вже буде той мiсток?

– Та скоро вже, пане, – каже Іван.

– Так от знаеш, Іване, – продовжуе пан, – мабуть, що на тому зайцевi i десяти фунтiв сала не було – так фунтiв три-чотири, не бiльше.

– Та менi що, – каже Іван, – хай буде i так.

Але проiхали трохи, пан повертiвся на мiсцi та й знову:

– А чи скоро, Іване, вже той мiст буде?

– Так, скоро, пане, ось-ось, тiльки в долинку спустимось.

– Гм, – каже пан, – а знаеш, Іване, на тому зайцевi i зовсiм сала не було – сам знаеш, яке на зайцевi сало.

– Та звiсно, – каже Іван, – заець зайцем.