Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Почали людям очi розкриватися, побачили вони, що велика кривда на свiтi живе – однi панують, а iншi горюють, однi багатству лiку не мають, а iншi з голоду помирають.

І де не пройде Іванко, – люди там розуму од нього набираються, за вила й сокири хапаються та з лихими панами змагаються.

Думають пани, гадають, як Іванка зi свiту зжити.

Почали вони вiйсько збирати, Іванка шукати. Почують голос на сходi – шасть туди. Шаблi дзвенять, списи, як лiс, стирчать, гармати, як грiм, гримлять, а Іванка нiде не видно.

Спиняться пани з вiйськом, слухають, стоять. Аж раптом чують голос на заходi – Іванкова дудка грае, людей навчае, на велику битву пiдiймае. Тiльки луна йде-гуляе вiд села до села, вiд краю до краю.

Вдаряться пани на захiд. Конi, як вихор, мчать, шаблi дзвенять, гармати стрiляють, а де Іванко – не знають.

І вiдтодi змiевим слугам нi вдень, нi вночi нема спокою. Як тiльки дудку почують, то зразу мороз у них по шкiрi пройде, бо чекають вони собi лиха, як вiл довбнi.

Дудка ж свистить, дудка грае, луна далеко по свiту лунае, людей збирае.

Ту луну нi зловити, нi з гармат не вбити. Всюди вона собi шлях прокладае, нiяких кордонiв не знае.

Грае дудка, грае, а прийде час – усiх панiв познищуе.

Чарiвна капуста

Був один багатий чоловiк. Вiн мав сина. І надумав той син стати мисливцем. Старий не дуже хотiв цього. Але син таки став мисливцем. І пiшов по свiту. «Хочу побачити, як свiт живе».

Довго вiн ходив i потрапив у лiс. Іде лiсом, а назустрiч йому бабка старенька.

– Здрастуйте, бабусю!

– Здрастуй, синку! Куди йдеш?

– Іду, бабусю, на полювання.

– Добре тобi. Ти йдеш собi на полювання, а я умираю з голоду й холоду. Їсти нема i вбратися нема в що.

А вiн руку в кишеню, витяг жменю золота i дав бабцi. І далеко вже вiдiйшов вiд неi, а вона кричить йому вслiд:

– Ей, мисливцю!

Вiн зупинився.

– Там у лiсi, – каже бабка, – е здоровенний дуб. На тiм дубi страшенно б’ються ворони. Вбий одну ворону, i з неi упаде плащ.

Ти той плащ вiзьми, а ворону розпори, витягни з неi серце i з’iж. І як пiсля того плюнеш, то з рота вилетить золото. Скiльки раз плюнеш, то все золото буде падати. А як сядеш на того плаща, то куди хочеш полетиш на нiм.

Знайшов вiн того дуба. Справдi, б’ються на нiм ворони. Стрiлив вiн в одну ворону, i зробилося так, як бабка сказала – i ворону вбив, i плащ з неi впав. Розрiзав вiн ту ворону, узяв з неi серце, з’iв i пробуе плювати. Скiльки плюне – золото.