Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Як почули русини, що Петрик прийде, уранцi посходилися до гори. Але нiхто з них не мiг пiдняти нi молота, нi кияння. А гайдуки пiдганяють. Нарештi прийшов Петрик. Погладив зеленуватi смуги скрипки, приклав смичок до струн i врiзав веселу коломийку – аж Черемош засмiявся. Люди вiдразу повеселiшали, змiцнiли, зарум’янились i посхоплювались на ноги. Кавалки скелi розлiталися, падали в рiку. В горi з’явилися довжелезнi коридори, височезнi зали, широчезнi комори, просторi свiтлицi.

Як усе було закiнчено, прийшов граф.

Дуже чудувався iз палацу, а найбiльше iз брами, яку зачинила б одним мiзинцем дитина, а вiдчинити мiг тiльки вiн.

Розсiлав тодi граф людей по свiту скликати гостей на весiлля своеi доньки, яку посватав заморський принц. Коли гостi зiбралися в палацi, прийшов туди i Петрик. Як побачив його граф, то так скипiв, що аж посинiв.

– Як ти смiв сюди прийти?! – закричав.

– Мужицьке весiлля я вже бачив, а графського ще нi, – вiдповiв Петрик.

Наказав граф слугам викинути хлопця iз палацу у рiчку.

Та Петрик погладив жовтуватi смуги скрипки, приклав смичок до струн i заграв. У палацi всi притихли, зiстарiлись. Граф згорбився, зiгнувся, руки в нього задрижали. Не мiг утриматися на ногах – сiв на пiдлогу i почав дрiмати.

Петрик вийшов за браму i зачинив ii назавжди. Минули роки, брама обросла травою-муравою. Про графа нiхто бiльше не згадував. А про Петрика i його чарiвну скрипку знають i донинi. Я розповiв би про нього ще бiльше, та в горлi пересохло.

Чарiвний чобiток

За селом був маеток графинi.

Овдовiла вона, нiхто брати ii, стару, не хотiв. Жила для своеi доньки.

Служила в неi молода дiвчина-сирота Марiйка.

А що бог не дав сирiтцi маетку, то дав файну вроду. Але та врода була схована вiд людей. Днi й ночi минали дiвчинi в роботi.

Одного разу графиня поiхала з донькою до мiста на бал, а наймичка, як завжди, залишилася сама.

Чуе – хтось стукае. Вiдчиняе дверi – заходить старенька жiнка. То була чарiвниця.

Попросила сiсти, дала повечеряти.

Питае ii стара, чи хотiла би вона поiхати до мiста й повеселитися, там так, як графиня з донькою веселяться.

– Хотiла би, але нiхто мене мiж панство не пустить.

– Ти на мишей пастки розставляеш? – питае стара.

– Розставляю.

– То подивися, чи не зловилося щось.

Подивилася Марiйка – е двi мишi.

Чарiвниця взяла iх, щось пошептала над ними, i враз iз них зробилися такi конi, як змii.

Марiйка так здивувалася, що слова не може вимовити.