Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Погнали хлопцi коней у степ i граються собi, а Вилупка як найменшого посилають коней завертати.

Була в тому табунi жеребна кобила. Почав Вилупок iй найкращоi трави носити, годувати. А через кiлька днiв привела кобила лошатко. Вилупок тiшиться, бо мае тепер з ким гратися: до гурту його не приймають. Дасть господиня хлiба на обiд, а вiн половину з того лошатi несе.

Так проминув рiк, лоша й каже:

– Слухай, побратиме, завтра баба кожному за службу дасть те, що хто собi вподобав. Ти нi золота, нi багатства не бери, тiльки скажи, що хочеш мене, старе жгребло, що над дверима лежить, клубок iз нитками, що в баби пiд подушкою, голку, що носить стара в пазусi, щiтку й старий гребiнець, що на вiкнi.

Пригнали увечерi коней додому, повечеряли, переночували, а вранцi стара каже:

– Ну, синочки, закiнчилася ваша служба. Скажiть, кому чим заплатити?

Той каже стiльки-то дукатiв, той захотiв ще бiльше – ледве баба розплатилася з ними.

– А ти що хочеш? – питае баба Вилупка.

– Не хочу я, бабко, платнi, – каже хлопець, – подаруй те менi лошатко. Брати пiдуть, бо сильнi, а я залишуся позаду. А з лошатка викохаю коня i буду iздити.

– Та навiщо тобi лоша? За твое старання – вибирай коня. Котрого хочеш?

Згадав хлопчик слова лошака й знову свое:

– Не хочу коня, лише те лошатко, що на пасовищi народилося. І других речей не хочу, а дайте менi старе жгребло, що над дверима лежить, клубок iз нитками, що у вас пiд подушкою, голку, що носите в пазусi, щiтку й старий гребiнець iз вiкна.

Здивувалася стара, що хлопець знае про всi цi речi, але що поробиш, обiцяла кожному з братiв те, що попросить.

Попрощався хлопець з бабою i побiг до свого лошати.

Бачить – братiв уже нема, поiхали. Сiв на свое лошатко i також рушив у дорогу. Доганяв, доганяв братiв, але наздогнати не мiг.

А брати за той час найнялися до якогось пана фiрманити, пастушити, орати. Доiхав туди Вилупок i теж найнявся. Як побачили його брати, то ще гiрше почали зневажати.

Думали брати, думали, як би позбутися меншого брата, i надумали сказати пановi, нiби Вилупок може таке зробити, чого нiхто в свiтi не робив.

Пiшов один з братiв до пана i каже:

– Наш Вилупок хвалиться, нiби вiн може роздобути такого когута, що кожноi години кукурiкае стiльки раз, скiльки годинник показуе.

Кличе пан Вилупка до себе i говорить:

– Чув я, що ти можеш привезти менi такого когута, якого на свiтi нема.