Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Каже якось баба до дiда:

– Пiшов би ти до чарiвника, аби вгадав, чи можемо ще дiтей мати.

Пiшов дiд, довго шукав чарiвника i знайшов – аж у темному лiсi. Мав чарiвник лiт сто, а може, й двiстi.

– Скажи менi, чоловiче, хто нашу старiсть догляне? – просить дiд. – Старi ми вже з бабою, а дiтей не маемо i не знаемо, чи будемо мати.

Чарiвник вiдповiдае:

– Пiди, чоловiче добрий, до мiста, купи новий горнець й дванадцять яець. Вдома поклади яйця в горнець i накрий подушечкою, а бабi скажи, аби спокiйно сидiла на тiй подушечцi дев’ять мiсяцiв.

Чоловiк так i зробив. Купив яйця, а в горшкодрая – горнець i заставив бабу сидiти на тих яйцях, як чарiвник порадив.

Дiд бабу доглядае, носить iсти, аж минае дев’ять мiсяцiв. Чуе вона, що шуркоче щось у горнцi. Пiдняла подушку i скрикнула з радостi:

– Синок е! Бiжи, шукай кумiв.

– Почекай, стара, може, ще буде один, i тодi пiду кликати.

Через якийсь час як почали з’являтися сини – баба iх лише назначуе, аби не переплутати.

– Йой! Йой! І я на свiт хочу!

Подивилася баба, а шкаралупа нiяк не трiскаеться, i дванадцятий не може вилiзти. Довелося пальцем виколупати його на долоню.

Всiм синам дали людськi iмена, а яке дванадцятому дати? Дiд з бабою хотiли якесь гарне, та старшi сини обурилися i прозвали його Вилупком.

Сини ростуть як iз води. Ще вчора були як долоня, а сьогоднi вже по лiкоть. Пройшла одна весна, друга, а на третю кажуть:

– Тату, зробiть нам лопати – будемо копати город.

Поробив старий iм лопати. Вийшли всi на город i за день завеснували. Тодi кажуть батьковi:

– Ви лiто перебудете, а ми пiдемо у свiт заробiтку шукати. А як щось заробимо, то повернемося.

Що робити старим? Мусять погоджуватися.

Попрощалися з ними сини i рушили в далеку дорогу.

Ідуть хлопцi, минають села та мiста, рiки та гори, i прийшли в чудесний лiс.

Повернули i стукають:

– Добрий день. Хто тут живе?

Аж виходить iз хати стара-престара баба.

– Хочемо найнятися на роботу, – просяться хлопцi.

Подивилася баба на них i каже:

– Добре, дам вам роботу. Я давно шукаю таких молодцiв. Будете служити в мене рiк, а тодi просiть, що хочете.

На другий день нагодувала iх, показала на табун коней:

– Женiть у степ, – наказала. – Маете iх пасти й сторожити.