Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Як я не опирався, що не пiду, вони навiть слухати того не хотiли – мусив йти.

Але що там iсти та пити було! Я iв, пив, по бородi текло, а у ротi сухо було.

Чарiвнi люстро, килим i яблучко

Був колись король i мав вiн трьох синiв. Вже прийшов iм час одружитися. І сталося так, що всi трое закохалися в одну панну, але один про одного не знали, як iздили до неi.

От збираються вони сватати ту панну. Приiхав перший, потiм другий, нарештi третiй королевич. І не могли вони нiяк погодитися, кому вона дiстанеться.

Панна й каже:

– Котрий з вас принесе менi найладнiший i найпотрiбнiший дарунок, за того й пiду.

Посiдали брати на коней i поiхали рiзними шляхами. Заiхали, може, аж на край свiту.

Ось iде старший брат i зустрiчае дiда-чарiвника. Розповiв йому свою пригоду. Той i каже:

– Пiдожди, я тобi, мабуть, допоможу. Вiзьми оце люстерко. Коли схочеш довiдатись про те, що з кимось зараз дiеться, подивишся i побачиш.

Подякував вiн чарiвниковi i повертаеться назад.

А той дiд опинився вже на дорозi другого королевича i питае, куди вiн iде. Той розповiв про все.

– Пiдожди, – каже дiд, – може, я тобi якось зараджу. На тобi килим. Як розстелиш його i скажеш: «Неси мене туди й туди!», вiн понесе тебе, куди тобi треба.

Подякувавши дiдовi, повертаеться додому другий брат.

А чарiвник отой опинився вже на дорозi наймолодшого брата. Питае його, куди й навiщо вiн iде. Той розповiдае. Каже дiд:

– Може, я тобi допоможу. На тобi оце яблучко.

Воно мае таку силу, що коли хто вмиратиме, то як скуштуе його – вiдживе, одужае.

Бере вiн те яблуко, вертаеться назад.

І з’iхались разом королевичi в одному мiсцi. Показують один одному своi дарунки.

– Ану, – каже один, – подивимось в люстро, що наша панна тепер робить.

Подивились вони, а та помирае. Засумували брати, середущий i каже:

– Сiдаймо ж на килим i везiмо швидше оте цiлюще яблуко.

Посiдали вони на килим i наказують йому:

– Неси нас туди й туди!

Килим знявся вгору i привiз братiв аж на самий двiр iх улюбленицi-панночки.

Прийшли вони до неi. І тiльки-но молодший притулив до ii губ яблуко, вона враз одужала.

Тодi показали вони iй своi дарунки. Вона каже:

– В люстерко можу не дивитися, килимом не буду лiтати, а яблучко менi для здоров’я потрiбне. Хто його принiс, за того пiду.

І справили вони весiлля.

Вилупок i його брати

Дiд з бабою прожили многi лiта, але дiтей не мали.