Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

– Що за нього?

– Яку мiй кiнь виб’е копитом яму, засип золотом.

– Добре.

Кiнь як почав бити, то й вибив яму по груди. Розкривае чарiвник торбу, засипае яму золотом i бере коня. Але вуздечки батько не дав. Одяг чарiвник на коня свою вуздечку.

Їде чарiвник додому, а кiнь i по землi бiжить, i попiд хмари летить. Летiв вiн так, летiв, а тодi як шпурне чарiвника на землю! Аж порожня торба вiдлетiла.

Побiг кiнь додому, а чарiвник встав i собi пiшов.

Перетворився кiнь хлопцем, i живуть вони з батьком, розживаються.

Але сiм’я велика, i грошi минаються. Син i каже:

– Ну, тату, треба знов iти на ярмарок. Тiльки дивiться, щоб не продали мене з вуздечкою.

Повiв старий коня на ярмарок, але нiхто не мiг його купити. Аж тут знов iде чарiвник з торбою через плече. І знов продав йому батько коня. Довго торгувався чарiвник, хотiв i вуздечку взяти, але старий не дав.

Їде чарiвник додому, стискае ногами коня. А кiнь то по землi бiжить, то пiд хмари злетить. Летiв вiн так, летiв, а тодi як шпурне чарiвника на землю, аж загримiло.

Чарiвник упав, торба вiдлетiла, а кiнь побiг додому. Перетворився вiн удома хлопцем i живуть вони, розживаються.

Минув час, i знову грошi минулися. Каже син татовi:

– Пiдемо знову на ярмарок. Знов буде яма золота. Лише тiльки не давайте вуздечки.

Прийшли вони на ярмарок. Коло коня купцi роем рояться. І пани, i попи – усi хочуть мати такого коня. А грошей таких не мають. Коли йде знову той чарiвник. Питае за коня.

– Кiнь продаеться, – каже батько. – Дайте за нього стiльки золота, щоб була повна яма. А яму вiн виб’е копитом.

– Добре.

І зачав кiнь бити яму. Б’е i б’е, лиш земля на всi боки летить. Забився в яму по груди. Насипав чарiвник повну яму золота, а тодi й каже старому:

– Дайте менi й вуздечку.

– Нi, не дам.

– Я вам за неi ще двi пригорщi золота насиплю.

Подумав старий: «Як за двi пригорщi золота, то можна й вiддати». Та й вiддав вуздечку чарiвниковi. Одяг чарiвник вуздечку на коня i поiхав.

Кiнь то по землi бiжить, то пiд хмари злетить, але вирватися вiд чарiвника не може. Приiхав чарiвник додому, заводить коня у стайню, прив’язуе його. Потiм насипав йому казан вугiлля i каже:

– Їж, вражий сину. Ти мучив мене, а тепер я тебе буду.

Замкнув стайню i пiшов.

Лiг чарiвник спати. А на ранок встав i йде до коня. Подивився, а коня немае. Лиш вуздечка i вугiлля лежать. Чарiвник розгубився i забув зачинити дверi.