Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Найбiльше злило ii, що рiдна донька сохла i чорнiла, а Оленка з кожним днем розквiтала, як у городi ружа. І задумала вона звести дiтей зi свiту. Одного дня проганяе сирiт iз рiдного дому:

– Ідiть служити i не вертайтеся. Я не маю чим годувати нероб.

Взяла Оленка Івася за руку, заплакали й пiшли у свiти.

А мачуха була чарiвницею. Випустила з рукава чорну ворону i наказала iй висушити всi криницi, потiчки, рiчки й озера, куди пiшли Оленка з Івасем.

Йшли сиротята, йшли, Івасик дуже втомився i захотiв пити.

Побачив вiн коров’ячий слiд, а в нiм дощову воду i каже:

– Я нап’юся, Оленко.

– Не пий, Івасику, бо станеш телятком.

Далi побачили свинячий слiд, а в нiм воду.

– Я вип’ю цю воду, – каже Івасик.

– Не пий, братчику, бо станеш поросятком.

Але зустрiвся iм овечий слiд з водою. І не встигла Оленка слово вимовити, як Івасик припав до нього i вмить став баранцем.

Заплакала Оленка:

– Що менi тепер з тобою робити?

Зняла з себе пояс i веде баранця за собою.

А нiде нема нi села, нi води. Аж далеко-далеко побачила палац. Пiдiйшли вони ближче, а за палацом – сад, рiчка, луги i на брамi стоiть вродливий царевич. Проситься Оленка:

– Чи не взяли б ви мене на службу?

Подивився царевич, що Оленка дуже вродлива й каже:

– Чи не була б ти менi за жiнку, бо я нiкого не маю.

– Стану, але при однiй умовi, що цей баранець буде всюди зi мною. Що я буду iсти, те й вiн нехай iсть, де я буду спати, нехай i вiн там спить.

Так жили вони всi трое в добрi та гараздi.

Царевич ходить на полювання, а Оленка з братом-баранцем вдома. Вона прибирае, пере, варить. Але мачуха питае чорноi ворони, чи загинули дiти, i чуе, що живi-здоровi.

Переодягаеться мачуха-чарiвниця з донькою так, аби iх Оленка не впiзнала, i разом iдуть до палацу. Царевич на полюваннi, а тут сонце пече. Каже чарiвниця:

– Ходiмо, Оленко, купатися.

Прийшли до рiчки, роздягаються. А мачуха зайшла ззаду, скрутила назад руки, зв’язала осокою, до шиi камiнь прив’язала й кинула Оленку у воду.

Каже чарiвниця дочцi:

– Тепер царевич буде твоiм чоловiком. Іди до палацу, лягай на ii лiжко i чекай його.

Повертаеться царевич з полювання, а Оленка не зустрiчае його. Входить до палацу, а вона лежить чорна, марна i з очима лютими.

– Чого ти так змарнiла, Оленко?

– Я дуже хвора.

– А чим тебе рятувати?

– Зарiж он того баранчика i звари менi з нього печiнку i серце.

– Нехай буде так.