Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Уже як Бова Королевич розбив цi вiйська, той чаклун i каже своему князевi:

– Знаеш що? Чим ти мене нагородиш, коли я зроблю так, що ти вiзьмеш дочку Зiндзiвея за себе замiж?

Вiн каже:

– Як так? А Бова Королевич?

– Я його вишлю!

– Ну, все тобi буде, тiльки зроби!

Зразу ж той чаклун написав листа до батька богатиря Маркобруна Султановича, пише:

«Цей, що дае тобi листа, – той самий, котрий убив твого сина-богатиря i розбив його вiйсько. Вiзьми його i зроби з ним що хочеш».

Да… Пiшов на хитрiсть!

Потiм з тим листом пiшов, улiз до князя Зiндзiвея Андроновича в будинок, прямо в спальню, де князь спить, зробився чистим князем Зiндзiвеем (перевернувся на нього).

І вийшов з його спальнi якраз, коли всi спочивали. Винiс того листа, викликав Бову Королевича i сказав:

– На цього листа, завези до царя Султана Султановича.

Бова подумав, що його просить саме князь Зiндзiвей Андронович, якому вiн служить. А то був чаклун.

Узяв Бова Королевич листа, свiй меч, свого коня, сiв i поiхав.

А той чаклун зробився пташкою i полетiв уперед.

А до того царя Султана Султановича треба було iхати через пустелю. І той чаклун знав, що там буде така спека, що Бова Королевич шукатиме, де напиться води, а вiн його напое сонними краплями. Той засне, а цей забере коня i меч.

Так i сталося. Полетiв чаклун пташкою уперед, у пустелi знову зробився старим дiдом, сiв i сидить пiд деревом. Дерева навiть i не було, так тiльки, пеньки сухi. А Бова Королевич до того вже хотiв пити, що не знав, де води шукати.

Дивиться – якийсь дiд наче щось п’е там, вiн до нього. Прилетiв i почав просить:

– Дiдуню, я бачив, наче ви щось пили, нема у вас водички напиться?

– Є, е, синку, е!

Витягае й дае йому.

Тiльки вiн напився (а то були соннi краплi), так вiдразу ж захотiв спати. Злiз з коня, лiг i захропiв.

Чаклун забрав у нього меч, забрав коня. Коня завiв до свого князя Духопера i сказав:

– Як не вiриш, от кiнь Бови Королевича.

У тебе на стайнi хай стоiть. Тепер можеш iти, Бови нема.

А меч той узяв (вiн таки Бови чогось боявся), i затяг до цього самого царя Султана Султановича в тюрму, i поклав в один куток (вiн знав, що Бова Королевич там буде сидiти i пiсля цього знайде той меч).

От Бова Королевич прокинувся: коня нема й меча нема, що робити? А наказ треба виконати.

Пiшов вiн пiшки. Ішов, поки прийшов. Прийшов, принiс i подае царю Султану Султановичу листа.