Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

– Неначе мiй меч-кладенець!

Подивився ще:

– Мiй! Тiльки що заiржавiв. Як же вiн сюди потрапив? (А то ж чаклун затяг його).

Схопив вiн свiй меч, сiв бiля дверей, чекае.

Вiдiмкнули дверi, йдуть: дзiнь, дзiнь.

Один тiльки увiйшов, а Бова:

Трр-а-ах! – зарубав.

Іде другий.

Трр-а-ах! – зарубав.

Скiльки було, всiх перерубав, сам вискочив – i хода! І прямо до моря тiкае.

Тут, поки царю розповiли, що сталося, Бова знову усiх перебив i тiкае. Поки цар зiбрав вiйсько i вислав за ним, вiн добiг до моря.

А бiля моря якраз стояв корабель. Вiн ускочив на той корабель, пiдняв меч i закричав:

– Скорiш вiдпливайте, а то всiх перерубаю!

Враз корабель пiдняв вiтрила i подався.

Тут вiд царя вiйсько почало бiгти, а корабель уже пiшов. Бови нема…

Пливе Бова, пливе, пливе й пливе. От припливае якраз до того Духопера, де чаклун живе.

Рибалки на човнах пливуть, рибу ловлять. Вiн питае:

– Що це за мiсто?

– Це мiсто князя Духопера, а в нього весiлля завтра буде.

– А яке весiлля?

– Вiн Зiнзiвея Андроновича дочку забрав.

Розбив його вiйсько i силою забрав. І от завтра мае бути весiлля.

– Добре, – каже, – попав. Ну, вiзьмiть мене на човна й вивезiть на берег. А корабель може пливти куди завгодно.

Тi взяли його в човен, вивезли на берег.

А з берега, прямо вiд берега до мiста, лiс був сильний, треба йти через лiс.

Іде Бова Королевич тим лiсом у мiсто побачити, де там його наречена. Іде, iде, коли назустрiч дiд. Дивиться – той самий чаклун, котрий у нього забрав коня й меча.

Вiн як схопить того дiда:

– Ах ти, собачий син, ти, – каже, – в мене коня й меча забрав!

Як узяв, як кинув його вгору!

Той тiльки мельк-мельк – долетiв угору, потiм летить назад та кричить:

– Ой, злови мене, не дай вбитися! Я тобi всю правду скажу.

Вiн його пiймав раз, здушив його, дав йому одного щигля, аж очi на лоб вискочили. І знов як кине його другий раз угору. Вiн знову летить i кричить:

– Злови мене, не дай убитися, я тобi все розкажу.

Вiн знов зловив його, придушив добре i каже:

– Ну, говори, де мiй кiнь?

– Стiй, – каже чаклун, – я тобi ранiше скажу.

Бачиш, якби я за тебе не думав, мав би ти свiй меч? Чий вiн у тебе, чи не твiй?

– Мiй.

– Якби за тебе не думав, хiба б я занiс тобi меч туди? А таки виходить, я не хотiв, щоб тебе повiсили, поклав тобi меча, щоб ти порубав тi вiйська, котрi тебе вiшати мали.

– Правда, е меч. Ну, тепер скажи, де мiй кiнь?

– Твiй кiнь тут, у князя Духопера на стайнi стоiть.