Подзвін з-під води

Але про це ми вже з вами говорили на одному з минулих занять. А сьогоднi у нас не менш важлива тема – як уберегтися вiд виникнення депресii в майбутньому, коли поруч з вами не буде лiкаря або того, хто зможе вам допомогти. Депресiя – така ж хвороба, як i всi iншi, тому профiлактика тут також необхiдна. – Олег Петрович ще довго щось розповiдав своiм пiдопiчним, iнодi заглядаючи у iхнi блокноти, нiби суворий шкiльний вчитель, але Антон уже не слухав його. Вiн дивився у вiкно кабiнету, за яким згасав черговий непотрiбний день його нiкчемного життя.

Проте вийшовши на двiр пiсля завершення заняття, Антон одразу помiтив, як його похмурий настрiй розвiявся пiд поривами лагiдного теплого вiтерцю, що долiтав з Днiпрових круч аж сюди. Бабине лiто цього року надовго затрималося в Киевi, i тепло нiяк не хотiло вiдпускати мiсто в обiйми справжньоi осенi, що вже почала фарбувати в жовтий колiр печальнi й тихi околицi. Антон упiймав себе на думцi, що вперше з того часу, як померла Оксана, почувае себе бiльш-менш добре.

Напевно, це бабине лiто так вплинуло на його настрiй, а можливо, вiн уже трiшки втомився вiд горя.

Його думки раптом перервалися чудовим запахом, який вiйнув вiд Валерii, котра щойно пройшла повз нього i попрямувала до автобусноi зупинки. Вмить забувши усi своi попереднi думки, Антон одразу подумав про неi. Вiн навiть i незчувся, як уже за хвилину перехопив ii на пiвдорозi.

– Валерiе, зачекайте хвилиночку! Пам'ятаете, сьогоднi Олег Петрович розказував нам, що пiд час депресii особливо корисно бiльше вiдпочивати у колi друзiв та рiдних? Так от: у мене i нагода така з'явилася.

Друзi запрошують на вечiрку – мiй старий унiверситетський приятель Толiк, з яким училися ще у Житомирi, нарештi, переiхав до власноi квартири тут, у Киевi. Багато рокiв вiн поневiрявся по чужих халупах, друзях, родичах i ось нарештi придбав-таки власну квартиру. Запрошуе вiдзначити входини… Не пiти не можу – вони мене з-пiд землi знайдуть i притягнуть. І я тут ось що подумав – може, пiдемо разом? Звичайно, ви можете вiдмовитися, i я вас зрозумiю. Але спершу як слiд подумайте. Можливо, вони вам сподобаються, отi моi божевiльнi друзi. Та i хоч трохи розвiетеся…

Валерiя зупинилася i сумно поглянула на Антона:

– Як вам пощастило, що у вас е друзi. А у мене iх немае. Так сталося, що всi нашi знайомства були з боку чоловiка. Спiлкувалися тiльки в його колi. А всi моi подруги залишилися вдома, у Сумах. Тут я так i не змогла завести дружнiх знайомств.