Подзвін з-під води

І це не просто якiсь там вигаданi книжнi почуття – це бажання помсти! Зараз я хочу лише одного – власноруч убити тих покидькiв, якi позбавили мене мого життя! Якби я мав змогу це зробити, я б почувався найщасливiшою людиною в свiтi. Але, на жаль, я не можу цього зробити. Тому менi залишаеться лише одне – ненавидiти людей, правоохороннi органи, всiх вас, нарештi, за те, що не даете менi можливостi помститися. Я вас усiх ненавиджу! – Іван стиснув кулаки, обводячи всiх присутнiх важким поглядом людини, готовоi зараз на все.

– Іване, дуже шкода, що ви налаштованi саме так. Якщо ви самi не зрозумiете всiеi згубностi свого теперiшнього стану, наше лiкування не принесе користi. Успiх наших занять залежить, перш за все, вiд вас самих. Менi потрiбне ваше бажання вилiкуватися, ваша активна участь у процесi видужання. Інакше все буде марно.

– Та навiщо ви вмовляете його? Хiба не видно, що вiн тягне всю групу назад? Не хоче лiкуватися – нехай iде геть! Бо менi якось не хочеться постiйно слухати про цi його манiакальнi бажання усiх нас повбивати! – не витримала Маргарита, голосно ляснувши брошурою по своiх шкiряних штанях.

– Ось! Знову вона зачiпае мене! Я тобi не подобаюся? Так знай – а я тебе ненавиджу! – Іван нахилився до Маргарити, впритул наблизивши до неi свое обличчя. – Я тебе ненавиджу, чуеш?

Звук гучного ляпаса розлетiвся кiмнатою, наче пострiл у тишi. Олег Петрович вчасно пiдскочив до Івана i вiдтягнув його подалi вiд розлюченоi Маргарити.

Проте Іван одразу якось знiтився, зм'як, i його довгi руки бовталися вздовж тiла, наче мотузки. В кiмнатi запала важка тиша, в якiй було чутно лише уривчастий подих Олега Петровича. Раптом з кутка, де сидiла Валерiя, почулося схлипування. Всi повернули голови в ii бiк i побачили, як жiнка, закривши обличчя руками, невтiшно ридала…

4

Важке сiре небо, затягнуте непроникною попоною хмар, нарештi прорвалося першим вересневим дощем. Вулицями одразу загуляв прохолодний вiтер, а повiтря якось вмить запахло осiнню.

Потужний пiвнiчний вiтер, що увiрвався на притихлi центральнi вулицi зi спорожнiлих околиць, по-хулiганськи загортав спiдницi жiнкам, вигинав i ламав легкi квiтчастi парасольки, збивав капелюхи з голiв перехожих, тривожно шумiв у кронах старих дерев, голодним шулiкою налiтав з провулкiв, забиваючи подих, навсiбiч кидався важкими i незвично холодними дощовими краплями.