Подзвін з-під води

Оскiльки у вас сьогоднi перше вiдвiдування, ви можете сiсти, де вам бiльше подобаеться, i послухати, поспостерiгати, чим ми тут займаемося. Не обов'язково одразу брати участь у розмовах, просто не напружуйтеся i намагайтеся вiдчути себе частиною нашого маленького товариства. Ми не так давно об'едналися в групу, всього лише кiлька тижнiв, тому я сподiваюся, що ви дуже скоро освоiтеся i познайомитеся ближче з iншими нашими вiдвiдувачами…

Олег Петрович сiв на стiлець, трiшечки послабив краватку i ще раз обвiв посмiшкою усiх присутнiх.

– Отже-отже! Прошу уваги, шановнi! Минулого разу ми з вами намагалися завести бiльш тiснi знайомства одне з одним, поспiлкуватися, поговорити на вiльнi теми i врештi розказати одне одному, подiлитися з усiма, що турбуе кожного з вас. Ми всi знаемо, що вiдвiдувачiв цiеi групи об'еднують схожi проблеми… Я теж колись переживав подiбний стан. Тому тепер я стараюся допомогти вам подолати цi болiснi вiдчуття.

І сподiваюся на вашу пiдтримку! Ви самi повиннi захотiти вибратися з цiеi прiрви. Тiльки самi. І лише за цiеi умови наше лiкування буде вдалим… Але, як то кажуть, ближче до тiла. Минулого разу ми зупинилися на тому, що кожен мае розказати нам усiм свою власну iсторiю. Отже, будь ласка, почнемо з вас, Степане.

Олег Петрович замовк, свiтячи бiлозубою посмiшкою у бiк чоловiка в темному пожмаканому костюмi, що з якоюсь тваринною насолодою колупався в носi.

Чоловiк прибрав руку вiд обличчя i зацьковано обдивився довкола. Вiн мовчав. Так минуло кiлька важких хвилин.

– Отже-отже! Степане, якщо ви не хочете говорити, не треба! Але ви вiдвiдуете групу з першоi зустрiчi, а ще не промовили жодного слова. Так не можна, адже ви прийшли сюди лiкуватися, спiлкуватися з iншими, дiлитися своiми вiдчуттями, зрештою, вилити нам усе свое горе. А ви мовчите. Цим вашим упертим мовчанням проблемi не зарадиш, хiба що iще глибше заженете свое горе всередину.

Вам треба, навпаки, бiльше говорити з людьми, бiльше бути у спiльнотi, не замикатися у собi. Повiрте, так буде легше i вам, i нам!

– Я сюди прийшов не за власним бажанням. Мене здали сюди тi клятi виродки – моi дiточки! – раптово вигукнув Степан.

– Ну, пане Степане, що ви таке кажете! Вони не здали вас, а привезли пiдлiкуватися.