Перейти темряву

Сьогоднi йому не хочеться пiдслуховувати розмови старших, i вiн щiльно зачиняе дверi. У нього безлiч цiкавих занять. Вiн роздивляеться слоiк, посмiхаеться, спостерiгаючи, як метушаться за склом бабки. Хвилюються. Мов пацiенти в лiкарнi.

Вже кiлька тижнiв, як у Мiки з’явилося це захоплення. Воно поглинае його з головою, допомагае долати нудьгу, притлумлюе незадоволення вiд того, що йому не дозволяють ганяти вулицями, як це роблять iншi дiти. Навiть думка про iжу здаеться не такою гострою, якщо захоплений новою справою.

Мiка обережно дiстае зi слоiка першого метелика. Вiн нiжно-бiлий, тiльки тулуб чорненький i тонкий, як у гусенi. Крихiтна голiвка, ледь помiтнi оченята, два ряди нiжок-ниточок.

Спочатку Мiка вiдривае обидва крильця з одного боку та спостерiгае, як кумедно забився метелик, завалюючись на бiк, ковзаючи по пiдлозi черевцем i вигинаючи кiнчик хвостика догори. Мiцi навiть здаеться, що переднiми лапками метелик хапаеться за голову: «Ой-йой! Що зi мною сталося?!»

Надивившись на цi кумеднi маневри, Мiка вiдривае iншi крила.

Тепер комаха просто повзе, недбало, мов п’яна (такою iнодi Мiка бачить маму).

Ледь ворушить нiжками-ниточками. Черга – за ними! Обережно та уважно Мiка здiйснюе й цю операцiю. Тепер метелик перетворюеться на гусiнь i лежить нерухомо.

Мiка лягае на пiдлогу, наближуе обличчя до об’екта спостережень, уважно вдивляеться, аби розгледiти очi, ротик.

Неподобство! Лишилися ще закрученi вусики. Мiка миттево виправляе помилку й знову прискiпливо розглядае плiд своеi працi, прикладае вухо: чи не почуе бодай якогось звуку?

Але чорненький видовжений тулуб лежить нерухомо.

Настае черга бабки. Он вона яка – очi величезнi, так i крутить лобатою голiвкою. І тулуб у неi довший i товщий, нiж у метелика. Наступний дослiд мае бути цiкавiшим. Мiка дiстае голку й ножицi…

…Морозива цього дня вiн так i не отримав. «Не заслужив!» – твердо сказала мама.

Мiка вже знае, що дорослi хлопцi «служать» в армii, i розумiе, що для того, аби отримати свою порцiю солодощiв, треба ii «заслужити».

Але так хочеться з’iсти торт зараз! До спазмiв у шлунку, до iстерики, до слiз. Але Мiка тримаеться з усiх сил, адже знае: буде плакати – взагалi нiчого не отримае. Мама каже, що ii нудить вiд його слiз. Нiби вона iх куштувала…

Мiка лягае спати роздратований, ображений на маму, на сусiдку, на Льолю, яка так i не занесла бутерброд, на весь свiт.