Перейти темряву

Перейти темряву

Ирэн Роздобудько

Ірен Роздобудько – одна з найвiдомiших украiнських письменниць, авторка популярних книг «Пастка для жар-птицi», «Гудзик», «Амулет Паскаля», «Все, що я хотiла сьогоднi»…

«Перейти темряву» – нове творiння письменницi, трилер про манiяка та його невинних юних жертв… Вiн не кат – вiн дослiдник, i вiн дуже хоче знати, що вiдчувають цi прекраснi метелики з вiдiрваними крильцями… Потiшнi, вони кумедно повзають та звиваються, намагаються злетiти i не розумiють, чому не виходить…

На 154 сторiнках захопливого роману – долi десяткiв тисяч украiнок, що iх продали у рабство за кордон та змусили працювати повiями.

І не всi повертаються з неволi, бо лиш одиницям вдаеться…перейти темряву.

Ірен Роздобудько

Перейти темряву

Двадцять рокiв тому

…Маленький Мiка нiколи не бувае на вулицi сам.

Хiба що прийде тiтонька Льоля. І тодi можна буде тихенько, але наполегливо, поки Льоля iз мамою п’ють каву або коричневий прозорий напiй з череватоi пляшки, час вiд часу скиглити: «Хочу на ставок… Хочу на ставок…»

Тiтонька Льоля не така заклопотана, як мама.

І не така сувора. Маленький Мiка точно знае: якщо ось так поскиглити хоча б годинку, Льоля обов’язково зглянеться. А мамi просто набридне слухати це скавчання, i вона скаже:

– Забери цього дебiла! Я бiльше не можу!

Що таке «дебiл», Мiка не знае, проте слово йому подобаеться, а головне, це означае, що зараз тiтонька Льоля зiтхне й скаже:

– Що ж, малий, ходiмо. Тiльки не бiльше, як на пiвгодинки!

І тодi маленький Мiка прожогом кинеться по своi заповiтнi знаряддя – скляний пiвлiтровий слоiк та сачок, натягне шорти, улiзе в розтоптанi сандалики i, згоряючи вiд нетерпiння, застигне на порозi.

Ой, як довго Льоля застiбае своi моднi черевички, пiдфарбовуе й без того яскравi губи! Та ще й по цигарцi треба викурити з мамою – «на дорiжку»!

– Льолька! Тiльки не довго! – наказуе мама. – Я поки поставлю картоплю!

І вони вирушають на ставок, який поруч iз iхнiм багатоповерховим будинком.

Ставок – це диво! У його густих заростях усе рухаеться, шарудить, стрекоче, усе сповнене невiдомого життя. Мiка з задоволенням ступае на вогку траву i уявляе, що пiд його ногами – величезнi, невидимi людському оку, мiста з дивовижними мешканцями: комахами, мурашками, жучками, черв’яками… І там вируе свое життя, i там, так само, як i у «великому свiтi», е будинки, магазини, школи, стадiони. Тiльки живуть там не люди, а маленькi комахи.