Перейти темряву

І Мiка добре чуе, як лущаться пiд його сандаликами всi iхнi споруди (можливо, такi ж самi, як i його багатоповерхiвка, тiльки дуже-дуже малi!). Але роздивитись наслiдки руйнування майже неможливо: надто рясно росте трава.

Краще спостерiгати за мурашником. Якщо гiлкою розворушити його, стае дуже добре видно коридори, кiмнатки, пiдземнi переходи, а головне – метушню, що здiймаеться там. Зовсiм як у кiно про вiйну! От тiльки прикро, що не чутно нiяких звукiв! А галасу, певно, там багато. І усе це наробив вiн, маленький Мiка, володар мурашиного всесвiту!

Пiсля мурашника черга доходить до ще одного захоплення – ловити бабок та метеликiв.

Треба нахапати iх якнайбiльше, адже на все про все – лише пiвгодини, Льоля довше не чекатиме.

Добре було б ще жабу впiймати – iх тут безлiч. Виблискують гладкою мокрою шкiрою, мов пластмасовi! Огиднi, лупатi, з м’якими бiлими черевами. Якщо перегорнути iх палицею – черево роздуваеться, якщо натиснути палицею сильнiше… Бр-р-р…

Із жабами завжди проблема – мама нiколи не дозволить занести iх до хати! Жаби пiдуть «до роботи» пiзнiше, вирiшуе Мiка, тодi, коли зможе приходити сюди сам.

Вiн iз задоволенням ганяе берегом, вдихае трохи задушливий очеретяний запах, усiею шкiрою ловить спекотнi променi травневого сонця – полюе. Тiтонька Льоля сидить на поваленому деревi з заплющеними очима, пiднявши обличчя догори, – засмагае.

Крiзь бiлу тканину легкоi спiдницi свiтяться нiжно-рожевi колiна. От якби вона була його мамою, мрiе Мiка. Хоча його мама красивiша за Льолю.

Тiльки дуже нервова. Не любить Мiку…

Ось у слоiку затрiпотiло кiлька метеликiв, три бабки, одна невiдома зелена комашка з довгими, як у бабки, крильцями. Ура! Тепер можна буде дочекатися наступноi прогулянки з тiтонькою Льолею – е що робити до ii наступного вiзиту.

– Ну, що, малий, нагулявся? – гукае Льоля, поглядаючи на годинник. – Час. Я ще з твоею мамою не наговорилася!

Мiка неохоче згортае сачок, розправляе шорти, щiльно закривае слоiк полiетиленовою кришкою. Можна йти.

А була б його воля – сидiв би тут до вечора, до ночi, до наступного ранку! Познайомився б iз хлопцями, якi цiлий день грають на подвiр’i у футбол.

А то взагалi, зiбрав би свiй маленький наплiчник i вирушив у подорож…

Але йому лише сiм. Це так мало. Вiн навiть не дотягуеться до шпарини замка власноi квартири! От тiльки-но дотягнеться, i мама ще за ним погорюе!

Удома на кухнi вже сидить сусiдка, пахне вареною картоплею, солоними огiрками…

Мiка ковтае слину.