Фарс-мажор

Сказав, що воно не тiльки сприяе травленню, збагачуе кров мiкроелементами, змiцнюе судини, але й радiонуклiди виводить.

– Емiку, а звiдки ти всю цю премудрiсть знаеш? – поцiкавився я.

– Я всю цю премудрiсть знаю з сьомого тому Енциклопедii Брокгауза i Ефрона, – викотив свою стандартну вiдповiдь Емiк. Вiн ii вичитав у книжцi якоiсь емiгрантки про якогось поета, розстрiляного бiльшовиками, i завжди видае як власну. Свинство, звичайно, але я терплю. Ми, украiнцi, взагалi народ терплячий i мудрий.

А Емiк любить паралiзовувати своiх вiзавi удаваною вченiстю.

7 сiчня, середа

Подзвонила донька Мотря, привiтала з Рiздвом. Спитала, що таке ерогеннi зони.

Вiдповiв, що це дiлянки тiла, що скучили за нiжними дотиками люблячих рук.

Донька дорослiшае на очах.

Мотря – першокурсниця гуманiтарного факультету Нацiонального унiверситету «Острозька академiя», вивчае лiтературну творчiсть, член лiтературного гуртка «Острозькi черницi», вся в мене, моя гордiсть i надiя.

Мотря пише вiршi про самотнiсть, келii, свiчки, кров та нероздiлене кохання, що так характерно для ii юного вiку. Активно вивчае англiйську й iталiйську. З нами жити не хоче, мрiе познайомитися з iталiйцем для дружби i спiлкування. Каже, що предки ми хоч куди, але наше поколiння просто не розумiе iхнього поколiння.

9 сiчня, п'ятниця

А я все чекаю, коли наша Мотря приiде до нас на канiкули, та щось-таки заважае iй. Цiкаво, що? Мотря каже, що намагаеться збагнути, хто вона така, прислухаеться до шуму вiтру i плескоту хвиль своеi душi.

Мотрю я виховував на найкращих зразках украiнськоi лiрики, з дитинства прищеплював iй смак до художнього слова. Дарував iй книжки наших прекрасних поетес. Привчав римувати. І моя школа дала своi плоди.

Ось, наприклад, як трепетно i поетично пише моя Мотря.

Мотря Порядна

ПЕРСЕЙ

Стояла нiч, на зорi я дивилась з башти,

І свiчка воском плакала у мене на столi,

Хвилину тому я читала лiрику Забашти,

Й зiбрались зморшки на дiвочому чолi.

Чому щодня ти дивишся на iншу жiнку?

Чому не глянеш у мiй бiк хоча б на мить?

І хто мiж нами збудував цю кляту стiнку,

Яку не в змозi моi почуття розбить?

Тiкаю я вiд подруг всiх i криюсь вiд людей,

І потай сльози ллю в подушку i в хустинку,

Не можу жити я без тебе, красеню Персей,

Знайди для мене щось у серцi на хвилинку.

Та де там! Марно.