Рожеві сиропи

Афанасiй i не вмовляв – нема чого робити ще комусь за дiрки платить. Подарую йому два олiмпiйських рублi. В кишенi старого ватника знайшов. Вiн же, здаеться, нумiзмат.

– Ти ж нумiзмат, Ваню?

– Трохи е.

– От i добре. У мене е два рублi совецькi. Олiмпiйськi.

Будинок Афонi був бiдненький. Власне, як i подвiр'я. Не вмiв вiн працювати руками. Все начиння залишилося вiд старих господарiв, якi продали дiлянку з будинком ще наприкiнцi вiсiмдесятих. Паркан, немов дозрiлi соняхи, хилився до землi, старi цебра перетворилися на безформнi шматки iржi, дах на верандi пiдпирали граблi.

Дачу Афанасiй тримав через любов до природи та хворi легенi. Городом його користувалася тьотя Галя. У неi трое синiв

i чоловiк, а у Афанасiя крiм хворих легенiв – лише квiти. Квiти Афанасiй не просто любив – обожнював. Ними вiн засаджував усе подвiр'я. Починаючи вiд незабудок i закiнчуючи глiцинiями. Самих iрисiв зо двадцять сортiв, навiть громовиця – дуже дорога. За корiнець громовицi Афанасiй вiддав п'яту частину пенсii.

Це, зауважте, за одну квiтку. А були ще насичена журавлина, штормова, юнона, ксифiум. І багато iнших. Були i звичайнi, просто бiлi або просто синi iриси, так тих – як гною. Ще у Афанасiя росло багато тюльпанiв, але вони вже вiдцвiли, зосталося хiба кiлька пiзнiх. Маки, центаврii – це з дворових, собачих квiтiв. Пiвонii. І ще з десяток назв, яких Ваня не в силах не те що запам'ятати – вимовити навiть. І це тiльки червень!

– Побачиш, що тут за мiсяць буде! – не без гордостi сказав Афанасiй.

Зовнi вiн був схожий на росiйського актора Олександра Балуева. Тiльки старше. І все село свого часу ледь не пересварилося через Афоню. Однi стверджували, що як чоловiк – вiн нi на що не здатен. Аргументувати це iм було важко, але як пояснити те, що вiн один, без дружини?

– А так! – кричала друга половина села, яка стояла на тому, що Афанасiй легко обходиться без дружини, тому що дружина йому i не потрiбна зовсiм. На Балуева схожий – раз, стiльки квiтiв – два. Навiщо йому стiльки квiтiв? Це вiдхилення вiд норми.

Не можна ж так. Явно у нього не все гаразд.

Роздiл 2

– О'кей, – сказав Ваня. – Де дрилять?

Афанасiй посмiхнувся – слово «дрилять» йому, очевидно, сподобалося.

– Над цим вiкном. І над тим. Тiльки над тим вiзьми ототуточки трохи правiше.

– Може, вам штори не потрiбнi, Афанасiй? – запитав Ваня, струшуючи з пiдвiконня торiшнiх ос. – В антураж не впишуться. У вас так по-холостяцькому, а тут штори. Не приший кобилi хвiст.