Рожеві сиропи

Дача… На дачi догуджують своi останнi серенади хрущi, розриваються в агонiчних гавкотах сусiдськi собаки, на небi – сонце, особливе сонце, такого у мiстi не зустрiнеш. Дача… Його дача – це не сiльський клуб i не мiсцевi мешканцi. Його дача – це незорана стерня, лiтня кухня, витоптана стежинка вiд будинку до туалету. Його дача – це вицвiлий килимок над лiжком, рiзнi предмети, якi вже десятилiттями припадають пилом у шухлядах комодiв та шаф. Веранда, колодязь, ковбаня в кiнцi городу, сливи, порiчки, паяльник, веломашина, гамак.

Горище, на якому так солодко спати пiсля обiду, горiх, в затiнку якого так приемно читати.

Його дача – це Борис Полевой, Нестайко, Трублаiнi, Биков, Симонов i чомусь Брем Стокер.

Ваня сидiв на лавцi й клював полуницi. Дехто у селi називав iх трускавками, але це слово здавалося Ванi якимось мертвим: «трускавка» асоцiювалася у нього зi словом «смерть». А полуницi – полуницi були округлi, соковитi, повнi пузатоi гостинностi. Трускавка – то жебрак при дорозi, слiпий, з прогнилими очницями, жовтошкiрий, одягнений у мiшковину.

Вiн сидить голодний, його облiпили мухи, з нiздрiв сочиться гнiй. І цей жебрак сильно-сильно хоче iсти, але йому нiхто не дае. Тому що навкруги розруха, голод, моровиця, чума i холера.

А от полуниця – то така приемна тiтонька. Новенька плахта, бiлоснiжна сорочка, рум'янi щiчки. Вона виходить з хати, у руках тримае величезного глиняного тареля з варениками або пампушками. Вона всiх пригощае, посмiхаеться, а потiм кличе у своi кiмнати – любитися.

– Полуницi краще, – буркнув Ваня собi пiд нiс.

– Нiж що? – почув вiн за спиною.

Бiля хвiртки стояв Афоня.

– А баби немае. Вона в травах. Тобто в лiсi.

– Я знаю. Дай менi, Ванюта, дрель.

– Дрель?

– Треба дiрок насвердлить, буду карниз вiшать.

– А ви вмiете?

– Карниз вiшать?

– Дiрки робити!

Афоня не вмiв нiчого. Це був дачник-бiлоручка. Казали, що його троюрiдний брат був Вiталiй Бiлоножко, але то були лише чутки. У сусiднiх Кумейках оно типу Іра Бiлик жила.

Ваня iздив, перевiряв, хату шукав – не знайшов. Чутки. А от Афанасiй таки був безрукий. Можливо, вам хтось ще скаже i про Безрукова – ви теж не вiрте.

– Якщо руки ростуть не з того мiсця, то це не руки, а ноги, – розважливо сказав Афоня. – Поможеш?

– Поможеш, – важко зiтхнув Ваня, взяв у майстернi дриль, ключ та кiлька свердел i поплiвся за Афанасiем.

– Ти не бiйся, я заплачу.

– Та ну, – вiдмахнувся Ваня.