Чебрець в молоці

Добре, що я не iсторик, бо коли iсторiя настiльки герметично закриваеться у межах одного поколiння i вже навiть онуки абсолютно не здатнi збагнути, в якому свiтi жили iхнi дiдусi й бабусi, хоча провели з цими дiдусями й бабусями пiвжиття, то що може намагатися збагнути iсторик у життi козацьких гетьманiв чи давнiх будiвничих доби бароко. Достовiрностi в таких намаганнях, мабуть, не бiльше, нiж у спортивних прогнозах шанувальникiв букмекерських ставок. А можливо, прогнози навiть справджуються частiше.

Із листа бабцi до подруги з Одеси, 1991 рiк:

Цього року ми з Софiйкою (Софiйка – це я) затримались у нашiй хатi бiля Нижнього Синьовидного довше нiж звичайно. Чомусь не хотiли сохнути гриби. Цього року було страшенно багато грибiв – ми назбирали бiльше, нiме звичайно. Але вирiшили не вiдвозити додому. Навiть у серпнi нi разу не iздили: вирiшили вiдпочити вiд усього цього. Софiйцi через рiк вступати кудись на навчання – потрiбно берегти сили, поки е змога. Я насолоджуюся ii товариством, щоразу побоююсь, що бiльше вона не захоче iхати зi мною.

Навiть потай тiшуся, що в неi не склалися стосунки з однокласниками i немае якоiсь мiцноi компанii. Але студентськi роки неминуче вiддалять ii вiд мене i я знову залишуся зовсiм сама.

Пригадуеш, як у 1968 ти приiздила до нас у гостi i ми поiхали в Карпати. Тодi все лiто ми читали тiльки французiв, все, що змогли знайти, навiть Альфреда де Мюссе, який ранiше видавався менi надто манiрним, я тодi вирiшила вивчити французьку, але так i не вивчила.

Тепер все якось уже не так. Може, це справа вiку, як ти думаеш? Читаю Антонича й Свiдзiнського в якихось доiсторичних виданнях. Цiкаво, чи доживемо ще до нових?

Це один iз нечисленних листiв, у яких можна вгадати хоча б наближенi паралелi з реальнiстю, навiть короткий спалах якогось оптимiзму, не дуже характерного для моеi стриманоi бабцi. Зовсiм не такi листи писала iй товаришка з Одеси навеснi 1986.

Менi вже вкотре снилися холоднi слизькi стiни, по яких спускалися шестикрилi серафими.

Чомусь я була переконана, що цi потворнi комахи – шестикрилi серафими. Я сидiла на кам'янiй пiдлозi, вкритiй слизом, i була цiлком гола, волосся мала розпущене i довге, ним накривала собi колiна, бо ноги болiли вiд артриту й варикозу. Я розхитувалась i повiльно декламувала кольоровi вiршi Рембо. Коли дiйшла до «у», зажмурилась i заплакала. Сезони у пеклi, у нас зараз, сезони у пеклi.