Амаркорд (збірник)

Решта часу – за письмовим столом. Такоi iнтенсивностi навчального процесу не досягнув, напевно, навiть Ленiн у перiод своiх студiй на засланнi.

Щоправда, це не заважало закоханому рокеровi щоночi приходити пiд балкон iз двома порожнiми ящиками з-пiд молочних пляшок. Вiн обережно поцiляв камiнцем до шибки, видирався на складенi один на один ящики i терпляче чекав.

– Зiзнайся, ти почуваеш себе Ромео? – питала я.

– Ким? – дивувався ще не до кiнця перевихований рокер i тягнувся до мене за привiтальним поцiлунком.

– Треба буде ще скласти для тебе список творiв свiтовоi лiтератури. Щоб можна було з тобою про щось спiлкуватися.

– Ще один список? – зiтхав Вiтя. Вiн уже другий мiсяць мужньо боровся з «Хiба ревуть воли, як ясла повнi», паралельно намагаючись отримати задоволення вiд «Сонячноi машини» i проникнутися глибиною бориславського циклу Івана Франка, i все це вимагало вiд нього значно бiльших зусиль, нiж чотиригодинна репетицiя чи двогодинне тренування.

– Скажи, – питав вiн, – а пiсля того, як я ще й свiтову лiтературу прочитаю, ти вийдеш за мене замiж? Ну, ясно, коли вже поступиш в свiй унiверситет.

Я кепкувала з його наiвностi i пояснювала, що ми ще занадто юнi, щоб створювати сiм'ю, занадто мало знаемо одне одного, що потрiбно говорити, по-перше, «вступиш», по-друге, – «до унiверситету», по-трете, прочитати всю свiтову лiтературу просто неможливо, тим бiльше – ще до одруження.

Вiтя на все погоджувався, обiцяв чекати i читати, скiльки буде потрiбно, не ставити бiльше дурних питань, завтра ж узяти в бiблiотецi Шекспiра i, взагалi, звернути увагу на свое моральне обличчя.

У кiнцi кожного з побачень ми обмiнювалися листами.

Нашi посиденьки в точкарiку мали в собi щось ритуальне. Це помiтила навiть Вiтина мама, яка час вiд часу заносила нам туди «гаряченьких пирiжкiв», чаю, канапок або ще чогось смачненького. Подолавши всi перепони, пов'язанi з потаемним проникненням до крихiтноi кiмнатки пiд дахом сусiднього будинку, ми з Вiтею насамперед зручно вмощувалися на старенькому обдертому диванчику i ставили касету «Скорпiонз».

Це була едина група, яка подобалася нам обом, i це було щось, що стосувалося тiльки нас i наших потаемних зустрiчей. Якби про звуковий супровiд цих зустрiчей дiзналися рокери, друзi Вiтi, вони були б дуже обуренi, i Вiтя трохи соромився такого не гiдного справжнього рокера вияву своiх музичних смакiв.